Alfred Marek Wierzbicki – wiersze. Oryginały i przekłady.

Kolekcja tłumaczeń

Alfred Marek Wierzbicki

 

Spotkanie

Powołani, czy wiedzieliśmy, czym będzie powołanie?
Młodzi chłopcy za murem na wzgórzu
czytaliśmy Miłosza i Redemptor hominis.
Uczyliśmy się obcych słów i liturgii.
Dość wiele i za mało.

Wyruszaliśmy w podróż.
Wszędzie u siebie i wszędzie bezdomni.

I znowu pod wspólnym dachem,
to znaczy w gościnie w Monachium u Ciebie.
Posiłki i praca. Zamiast wierszy
piszesz książkę o poecie.
Ku odległej ziemi uczony tekst płynie
jak statek załadowany cenną materią komentarzy
i przypisów. Precjoza przekładów.
Prawda zajęcie nie mniej dziwne
od akrobacji kuglarzy w złotych szminkach na rynku.
Obok huczy targowisko z bielizną,
kelner niesie naręcza spienionych kufli.

Tacy sami i inni. Wizjonerzy podziemnych rzek,
Płynących głębiej niż posadzki miasta,
kiedy indziej przewodnicy widoków z góry.
Usta sine od chłodu albo wyczerpującego
powtarzania pierwszych pytań i błogosławieństw.

 

(UKRAIŃSKI)

Зустріч
[Spotkanie]

Покликані, чи ми знали, чим буде покликання?
Юні хлопці за муром на пагорбі,
ми читали Мілоша і «Redemptor hominis».
Вивчали чужі слова і літургію.
Досить багато й занадто мало.

Ми рушали у подорож.
Всюди вдома і всюди бездомні.

І знову під спільним дахом,
тобто в Тебе в гостях у Мюнхені.
Їжа й робота. Заміст віршів
пишеш книжку про поета.
Вчений текст до далеких земель пливе,
немов корабель, завантажений коштовною тканиною коментарів
і приміток. Коштовності перекладів.
Правда, заняття не менш дивне,
ніж акробатика штукарів у золотій помаді на ринку.
Поруч гуде торговище із білизною,
кельнер підносить повні руки пінистих кухлів.

Такі самі та інші. Візіонери підземних річок,
які пропливають глибше за долівки міста,
коли-інде – провідники краєвидами згори.
Губи сині від холоду або виснажливого
повторювання перших питань і благословінь.

Przełożył Андрій Савенець


Rzeka

Gniewne smoki słońca w oknach,
na pokruszonym gzymsie gołąb
z listkiem lebiody.
Trolejbusy, żyrafy. Mężczyźni
i kobiety z siatkami i torbami,
tyle niosą, mogą przenieść cały świat,
ale dokąd?

Skręcam nad rzekę.
Zbyt płytka i nie kusi samobójców,
nie odbija wspaniałości ze wzgórza,
płynie obok.

 

(UKRAIŃSKI)

Річка
[Rzeka]

Люті дракони сонця у вікнах,
на розкришеному карнизі голуб
з листком лободи.
Тролейбуси, жирафи. Чоловіки
й жінки з сумками і торбами,
стільки несуть, можуть перенести весь світ,
але куди?

Повертаю над річку.
Занадто мілка й не спокушає самогубців,
не відбиває довершеності з пагорба,
плине поруч.

Przełożył Андрій Савенець


Szukanie wyjścia

Schodziłem ku Bystrzycy
w bramach stali młodzi mężczyźni
wyglądali staro ogorzali przepoceni
w lichym ubraniu i zniszczonych butach
w jednej ręce butelka piwa w drugiej papieros
milczenie lub bluzgi
żadne zdanie się nie kleiło
Kobiety były zajęte gotowaniem obiadu
przez otwarte okna dochodził
zapach smażonej cebuli i wywaru botwinki
Niedaleko na placu dziecko nawoływało
– będziemy bawić się w chowanego
a drugie – nie w berka
Zawsze się znajdzie inne wyjście

 

(UKRAIŃSKI)

Пошуки виходу
[Szukanie wyjścia]

Я сходив униз до Бистшиці
у брамах стояли молоді чоловіки
виглядали старими загорілими пропотілими
в убогому одязі й зношеному взутті
в одній руці пляшка пива в іншій цигарка
мовчання або лайка
не клеїлось жодне речення
Жінки були зайняті готуванням обіду
у відкриті вікна діставався
запах смаженої цибулі й борщу з бурякової гички
Неподалік на майдані дитина закликала
– будемо гратися в хованки
а інша – ні в квача
Завжди знайдеться якийсь інший вихід

Przełożył Андрій Савенець


Pociągi

Przeczytałem wiersz Różewicza o pociągu,
który w końcu zamienia się w pomnik.
Nie pamiętam takich pociągów,
a jednak coś mnie niepokoi.
We śnie jadę donikąd,
bez biletu, lub szukam zagubionego bagażu
bez nazwiska i adresu.
Nie umiem myśleć o tym, czego nie pamiętam,
więc chyba coś pamiętam, bo myślę o pociągu,
którym dziadek Hieronim został wywieziony do łagrów.
Był w moim wieku. Obliczam było to 57 lat temu.
W lutym 1945 roku jego żona Urszula
wysiadła z wagonu repatriantów na dworcu w Lublinie.
W tym samym czasie buchający parą pociąg
po szynach iskrzących w śniegu, cóż za widok,
wiózł Hieronima w odwrotnym kierunku
do miejsca przeznaczenia
znajdującego się poza granicą wszystkich granic.

 

(UKRAIŃSKI)

Потяги
[Pociągi]

Я прочитав вірш Ружевича про потяг,
який наприкінці перетворюється на пам’ятник.
Не пригадую таких потягів,
та однак щось мене непокоїть.
Уві сні їду потягом у нікуди,
без квитка або шукаю зниклий багаж
без прізвища та адреси.
Не вмію думати про те, чого не пам’ятаю,
значить, щось таки пам’ятаю, бо думаю про потяг,
яким мого дідуся Ієроніма вивезли в табори.
Він був мого віку. Підраховую, це було 57 років тому.
У лютому 1945 року його дружина Уршуля
висіла з вагону репатріантів на вокзалі в Люблині.
У той же час потяг, пахкаючи парою,
по розіскрених від снігу рейках, що за видовище,
віз Ієроніма в протилежний бік,
до місця призначення,
розташованого поза межею всіх меж.

Przełożył Андрій Савенець


Inna wiedza

Nie powiedziało jeszcze wszystkiego miasto.
Ani koziołek na wieży, ani zegar w bramie
w śmiałych gestach aktorów nocy.
Na Lubartowskiej przebiegł drogę kot,
zły błysk w zielonym fosforze.

Czytanie kiedyś wspomnienia Żydówki
nie dają wyobrażenia ich domu,
wypchanych ciuchami szaf,
chałek na stole,
zapachu kiszonych jabłek,
smrodu wychodka w podwórku.

Na przedwojennej fotografii mełamed,
przystojniak w czarnej kamizelce i białej koszuli.
Sześcioro dzieci w chederze,
głowy oparte o stół,
patrzą w naszą stronę.
Każde życie to więcej niż cały świat.
I jeszcze inne szukanie wiedzy,
prawdziwej jak skrwawiona Biblia.

 

(UKRAIŃSKI)

Інше знання
[Inna wiedza]

Не сказало ще усього місто.
Ні цапок на вежі, ні годинник у брамі
у сміливих жестах акторів ночі.
На Любартовській дорогу перебіг кіт,
злий блиск у зеленому фосфорі.
Читані колись спогади єврейки
не дають уявлення про їх дім,
про заповнені шматтям шафи,
хали на столі,
запах квашених яблук,
сморід нужника у дворі.

На довоєнній фотографії меламед,
красунь у чорній безрукавці й білій сорочці.
Шестеро дітей у хедері,
голови сперті на стіл,
дивляться у наш бік.
Кожне життя – це більше, ніж цілий світ
і ще інше шукання знання,
істинного, як окривавлена Біблія.

Przełożył Андрій Савенець


Próba interpretacji snu

Koszmar. Słowo to słyszę wyraźnie,
ale nie własnym języku.
Incubo. Alptraum. Nightmare.
Czy to dlatego, że nie rozumiem języków stamtąd,
glosy strachu, bólu i upokorzenia docierają w przekładzie?

Trudno odróżnić Bejrut od Hajfy.
Bezrozumnie biegają i sapią jacyś ludzie.
Twarze mężczyzn ryjowate, dziobate, rogate,
kobiety w ciężkich sukniach z rdzawą biżuterią we włosach.
Lebenstein mógłby być mistrzem ceremonii tego widowiska.
Sen, ciąg dalszy sztuki, jej początek, węzeł.

Po obudzeniu myśl o jego wystawie w Lublinie.
I wtedy już na jawie boleśniej niż we śnie
dręczył mnie zły duch tego miejsca.
Burzenie żydowskiego miasta,
egzekucje w czasie wojny i po.

Nie wiem, co ma oznaczać tak straszne nawiedzenie.
Może jest pochwałą zwierzęcej natury
– udzielającej resztek ciepła,
zanim niepewne bytu ciała ludzi
opadną w chłód śmierci.

 

(UKRAIŃSKI)

Спроба тлумачення сну
[Próba interpretacji snu]

Кошмар. Чую це слово виразно,
але не своєю мовою.
Incubo. Alptraum. Nightmare.
Чи це тому, що я не розумію тамтешніх мов,
голоси страху, болю й приниження доходять у перекладі?

Важко відрізнити Бейрут від Хайфи.
Бездумо десь бігають засапані люди.
Обличчя чоловіків рилоподібні, дзьобаті й рогаті,
жінки у важких сукнях із іржавою біжутерією в волоссі.
Лебенштайн міг би бути церемонімейстером цього дійства.
Сон, продовження мистецтва, його початок, вузол.

Після пробудження думка про його виставку на Замку в Люблині.
І тоді вже наяву болючіше, ніж у сні,
терзав мене злий дух цього місця.
Руйнування єврейського міста,
страти під час війни і після.

Не знаю, що може означати така страшна примара.
Може, є похвалою тваринної природи
– яка обдаровує залишками тепла,
перш ніж непевні в бутті тіла людей
опадуть в холоднечу смерті.

Przełożył Андрій Савенець


Tatary

Grzegorzowi Linkowskiemu

Pośród drzew i zarośli płynie Bystrzyca.
O świcie wije się nad nią wąż mgły.
Czechowicza i Hartwiga przywołuję na świadków.

Mówią Tatary i odzywa się przeszłość mroczna
jak strachy na Lachy.
Choć było to dawno, pokonanym należy się współczucie.

Słońce wstaje nad blokami na wzgórzu
i wraca o zachodzie odbite w wysokich oknach jak krew.

Po likwidacji getta tamtędy pędzono Żydów na Majdanek.
Podpalono ich miasto, nie odwracali się, nie mieli dokąd uciec,
szli w stronę ognia szalejącego w krematorium.

Dzieci z sierocińca postawiono pod skarpą i rozstrzelano.
Kobiety z osiedla, które potem tam powstało, słyszą
ich płacz wydobywający się z gęstwiny.

Próbuję opisać, co widać i czego nie widać z mego okna.
Dotykam ran krajobrazu, z którym zżyłem się,
lecz nie pogodziłem.

 

(UKRAIŃSKI)

Татари
[Tatary]

Ґжеґожеві Лінковському

Поміж дерев і заростей пропливає Бистшиця.
На світанку над нею витає змія імли.
Чеховича і Гартвіґа закликає у свідки.

Кажуть Татари і озивається темне минуле,
як страхи на ляхи.
Хоч було це давно, переможені заслуговують на співчуття.

Сонце встає над багатоповерхівками на горбі
й повертається при заході, відбите в високих вікнах, неначе кров.

По ліквідації ґетто сюдою гнали євреїв на Майданек.
Підпалено їхнє місто, не озиралися, не мали куди втекти,
йшли в бік вогню, що біснувався у крематорії.

Дітей із сиротинця поставили під урвищем і розстріляли.
Жінки з мікрорайону, який потім там виріс, чують
їхній плач, що дістається з гущавини.

Намагаюся описати, що видно й чого не видно з мого вікна.
Торкаюсь ран краєвиду, з яким я зжився,
та не змирився.

Przełożył Андрій Савенець


Do Sachy Pecarica

Wchodząc na kirkut kończyliśmy rozmowę
o tłumaczeniu Tory na polski i czytaniu Dantego.
W jego języku mówili Twoi żydowscy przodkowie.
Jakie wiatry przygnały cię, rabbi, na słowiańskie równiny?

Podczas wykładu zauważyłeś, że pada śnieg
i trzeba pomyśleć o sąsiadach,
którzy są zbyt starzy, aby sobie z nim poradzić.
Troska zrodzona z rozmyślania nad Torą
porusza najczulszą strunę Ewangelii.

Brnęliśmy w śniegu na wzgórzu,
gdzie stoją dwie macewy Salomona Lurii,
radość i ból.

Ocalałe kamienie bielsze niż śnieg
a w dole otchłań bez kształtu i barwy
niezmienne w każdej porze roku.
Tych, którzy zostali wymordowani
nie zdołamy opłakać do skończenia świata.
W zadymce w strzępach słów w błysku oczu
jawią się dwa miasta
by na chwilę krótką jak zimowy dzień
znaleźć schronienie w udręczonej duszy Jakuba.

 

(UKRAIŃSKI)

До Саші Печаріча
[Do Sachy Pecarica]

Входячи на кіркут, ми завершували розмову
про переклад Тори на польську й читання Данте.
Його мовою розмовляли Твої єврейські предки,
які вітри пригнали Тебе, рабі, на слов’янські рівнини?

Під час лекції Ти помітив, що падає сніг
і треба подумати про сусідів,
які занадто старі, аби з ним упоратись.
Турбота, зроджена з роздумів над Торою,
заторкує найчутливішу струну Євангелії.

Ми брели у снігу на горбі,
де стоять дві мацеви Соломона Лурії,
радість і біль.

Вцілілі камені біліші від снігу,
а внизу провалля без форми й без барви,
незмінне в кожну пору року.
Тих, кого винищено,
не зможемо оплакати аж до кінця світу.
В завірюсі в уривках слів у зблисках очей
постають два міста,
аби на мить, коротку, мов зимовий день,
знайти сховок у згорьованій душі Якова.

Przełożył Андрій Савенець


W Bramie Grodzkiej

Opowiada Tomek Pietrasiewicz,
że przychodzi do Bramy bardzo wcześnie,
nawet przed świtem.
Ale jak pytać o tak intymne obcowanie z nieobecnymi.

Starówka we mgle listopada, błyszczą kamienie
pomiędzy świętym Michałem a synagogą,
przechodzą tędy w obydwu kierunkach ludzie.

Tyle fotografii, ale Miasto jest niewidzialne.
Nie zapadło się jak w legendach,
zostało zburzone, a mieszkańcy wymordowani.
Ci, którzy na nas patrzą, patrzą naszymi oczami.
Ci, którzy do nas mówią, mówią naszymi słowami.

Pijemy kawę w ciemnym wnętrzu przy Szerokiej 28.
Gdzie ta ulica? Chcemy, aby tu była,
dopóki rozumiemy ciszę Poematu Czechowicza.
Za wąskim oknem wiatr rozrzuca liście,
deszcz ukosem zacina o szybę,
nad filiżanką obłoki, aureole i pętle.
Mówię, to właśnie to, to misterium, Jedna ziemia dwie świątynie.
Ocaleni i sprawiedliwi
(nieliczni ocaleni nieliczni sprawiedliwi)
przynoszą światło i rozmawiają przez głośniki
ponad przepaściami i ponad epokami.

Dobrze, że pamięć to nie tylko wspomnienia.
Dobrze, że sztuka to nie tylko wizja i naśladowanie.
Dobrze, że ponad sztuką i ponad życiem dobro.

 

(UKRAIŃSKI)

У Гродській брамі
[W Bramie Grodzkiej]

Розповідає Томек Петрасевич,
що приходить до Брами дуже рано,
навіть до схід сонця.
Але як запитувати про таке інтимне спілкування з відсутніми.

Старе місто в імлі листопада, блищить каміння
між святим Михайлом та синагогою,
проходять сюдою в обидва боки люди.

Стільки фотографій, але Місто невидиме.
Не провалилось крізь землю, як у легендах,
зруйнували його, а мешканців винищили.
Ті, що на нас дивляться, дивляться нашими очима.
Ті, що до нас говорять, говорять нашими словами.

П’ємо каву в темному інтер’єрі на Широкій 28.
Де ця вулиця? Хочемо, щоби тут була,
поки розуміємо тишу «Поеми» Чеховича.
За вузьким вікном вітер розкидає листя,
дощ cіче навскоси у шибку,
над філіжанкою оболоки, німби і петлі.
Кажу, це саме те, це містерія «Одна земля два храми».
Врятовані й праведники
(нечисленні врятовані й нечисленні праведники)
приносять світло й розмовляють через гучномовці
понад прірвами й понад епохами.

Добре, що пам’ять – це не тільки спогади.
Добре, що мистецтво – це не тільки візія й наслідування.
Добре, що над мистецтвом і над життям є добро.

Przełożył Андрій Савенець


Zaułek Władka Panasa

Gdy wspominaliśmy go rok po odejściu,
odczułem jego obecność i dokuczliwy brak.
Pewnie go ucieszyła próba
odczytywania zdania poprzez inne zdanie.
Usłyszałem właśnie dwa cytaty:
„Zostaniesz tu”, „Jesteś tam, gdzie jesteś”.
Ruskie, łacińskie i żydowskie anioły
unoszą się nad Grodzką wysoko,
jak dymy gorące w mroźną noc.
Ile potrzeba języków,
aby sławić i sławić tajemnicę
w zaułku, co ciągle ucieka.

 

(UKRAIŃSKI)

Провулек Владека Панаса
[Zaułek Władka Panasa]

Коли ми згадували його в роковини смерті,
я відчув його присутність і нестепний брак.
Мабуть, його втішила спроба
відчитати речення через інше речення.
Я почув саме дві цитати:
«Залишишся тут»; «Ти є там, де ти є».
Руські, латинські й гебрейські янголи
здіймаються над Ґродзькою в височінь,
мов гарячі дими у морозну ніч.
Скільки потрібно мов,
щоби славити й славити таємницю
у провулку, що весь час утікає.

Przełożył Андрій Савенець


Do Anny Kamieńskiej

Jak zwracać się do umarłej –
szanowna i droga Pani
czy po prostu Anno?
20 lat po śmierci poetki czytam jej książki.
Pamiętam, jak chrząkał ksiądz Jaworowski,
katecheta przywoływany w wierszu o dwóch nieskończonościach.
Dziwił się, że chodzę do Unii, którą wiele lat po wojnie
uważał ciągle za szkołę dla dziewcząt.
Teraz pewnie znowu byłby zaskoczony,
że pojawia się w wierszu jak pająk z kąta.
Lubię stary dom pod rozłożystym bukiem,
poznałem sagę pokoleń i zawiłości rodzinne.
Nie wiem, czy spotkaliśmy się w Lublinie, czy w Świdniku,
jestem czytelnikiem jednym z wielu.

W maju 1986 roku, kiedy wstępowałaś na wzgórza wiekuiste,
świat zamarł po wybuchu w Czarnobylu.
Nie wiedzieliśmy, że już kończy się epoka.
Wtedy właśnie wyjeżdżałem na długi pobyt w dolinie Renu,
gdzie przed najazdem barbarzyńców była granica świata.
Na wykłady z filozofii współczesnej jeździłem drogą
zbudowaną przez rzymskich żołnierzy.
Spotykałem emigrantów ale sam czułem się
jak Janicjusz lub Kochanowski oswojony z wielością języków.
Nad Europą umacniał się słoneczny wyż Jana Pawła II.
Jak w horrorze, co wbrew regułom dobrze się kończy,
upadł komunizm. Na tle Alp piliśmy szampana
na wiwat dla świata, który nadchodził.

Notatnik jest ważniejszy, niż myślał arbiter z Berkeley.
Poezja wyprzedziła doświadczenie religijne,
poszukiwałaś zmarłego męża, a przemówił Bóg Biblii.
Tak naprawdę dopiero w ciemności,
która świeci nad wszystkim, co przeżyliśmy,
możemy spotkać się, Anno.

 

(UKRAIŃSKI)

До Анни Каменської
[Do Anny Kamieńskiej]

Як звертатися до померлої –
шановна і дорога Пані
чи просто Анно?
Через 20 років після смерті поетки читаю її книжки.
Пригадую, як кахикав ксьондз Яворовський,
катехет, згаданий у вірші про дві нескінченності.
Він дивувався, що я ходжу до Унії, котру багато років після війни
все ще вважав школою для дівчат.
Тепер, певне, він знову б здивувався,
що з’являєтся в вірші, немов павук із кутка.
Я люблю старий дім під крислатим буком,
я пізнав сагу поколінь і сімейні хитросплетіння.
Не знаю, чи ми зустрілися в Любліні чи в Свиднику,
я читач один з багатьох.

У травні 1986 року, коли Ти вступала на горби споконвічні,
світ завмер після вибуху в Чорнобилі.
Ми не знали, що вже закінчується епоха.
Саме тоді я надовго виїжджав у долину Рейну,
де до навали варварів була межа світу.
На лекції з сучасної філософії я їздив дорогою,
яку збудували римські солдати.
Я зустрічав емігрантів, але сам почувався,
мов Яніцький чи Кохановський, призвичаєний до багатства мов.
Над Європою посилювався сонячний анициклон Івана Павла ІІ.
Як у фільмі жахів, що, всупереч правилам, має добрий кінець,
впав комунізм. На тлі Альп ми пили шампанське,
віншуючи світ, що надходив.

Записник важливіший, ніж думав знавець із Берклі.
Поезія випередила релігійний досвід,
Ти шукала померлого чоловіка, а промовив Бог Біблії.
Насправді лише у пітьмі,
яка розблискує над усім, що було нам дано прожити,
ми можемо стрітися, Анно.

Przełożył Андрій Савенець


Dobry człowiek

Pytanie o księdza Brzozowskiego
wprawiło mnie w zakłopotanie.
Jak opowiedzieć o jego życiu tym,
którzy o nim zaledwie słyszeli.

Najchętniej narysowałbym postać w zakolu ulicy,
jak idzie, unosząc na wietrze dzwon sutanny.
Albo jak kłania się, zdejmując czapkę z lichego futerka.
Staroświecka grzeczność budzi zdziwienie
jak jabłka pozostawione na drzewie dla ptaków.

Należał do tych, którym w dzieciństwie zabrano ojczyznę,
potem nie miał już nic
i dlatego pragnął dzielić się ze wszystkimi.

Przygarnął do domu uczniów, którym komuna rozwiązała szkołę
i mieszkali jak w kołchozie.

Kiedy nie było już Żydów, odkopywał spod trawy macewy.

Czcił Marszałka Piłsudskiego równie często jak świętych Pańskich.

Domyślam się, że aż do śmierci prowadził spór ze swym ojcem.
Nie chciał, aby syn był księdzem. Wreszcie powiedział:
bądź sobie, kim chcesz, bylebyś był dobrym człowiekiem.

 

(UKRAIŃSKI)

Добра людина
[Dobry człowiek]

Запитання про ксьондза Бжозовського
завдало мені клопоту.
Як розповісти про його життя тим,
що ледве про нього чули.

Найохочіше я намалював би постать на закруті вулиці,
як вона йде, підіймаючи на вітрі дзвін сутани.
Або як уклоняється, скидаючи шапку з миршавого хутра.
Старосвітська ввічливість викликає подив,
наче яблука, залишені на дереві для птахів.

Він належав до тих, у кого в дитинстві забрали вітчизну,
потім не мав уже нічого
і тому прагнув ділитися з усіма.

Пригорнув додому учнів, яким комуна закрила школу,
і жили вони, як у колгоспі.

Коли не було вже євреїв, він відкопував з-під трави мацеви.

Вшановував Маршалка Пілсудського так же часто, як і святих Господніх.

Здогадуюся, що аж до смерті вів суперечку зі своїм батьком.
Той не хотів, аби син був священиком. Нарешті сказав:
будь собі ким хочеш, аби лише був доброю людиною.

Przełożył Андрій Савенець


Arcybiskup Życiński

Przyśnił mi się.

Dał kartkę i powiedział: To ważne.
Próbuję czytać, ale pismo nieczytelne.

Rok później podobny sen.
Poprawiamy tekst,
wykreśla całe strony.

Nigdy nie pisaliśmy razem
dlaczego teraz podsuwa mi
okruchy liter stamtąd?

 

(UKRAIŃSKI)

Архиєпископ Жицінський
[Arcybiskup Życiński]

Приснився мені.

Дав аркуш і сказав: Це важливо.
Намагаюся читати, але почерк нерозбірливий.

Роком пізніше схожий сон.
Правимо текст,
викреслює цілі сторінки.

Ми ніколи не писали разом
чому ж тепер підсовує мені
окрушки літер звідти?

Przełożył Андрій Савенець


***

Świat za oknem to miasto,
drabiny świateł, wieże obecności,
bliżej ulica niepatetycznie pusta.
W drzwiach zasnął klucz.
Ja też jestem miastem, światem, sobą.
Rozbudowuje się pamięć, narastają
piętra marzeń. Wznoszę ręce,
wyciągnięte anteny szczęścia i porażek.

 

(UKRAIŃSKI)

***
[Świat za oknem…]

Світ за вікном – це місто,
драбини вогнів, вежі присутності,
ближче вулиця, непатетично порожня.
У дверях заснув ключ.
Я також є містом, світом, самим собою.
Розбудовується пам’ять, наростають
поверхи мрій. Підводжу руки,
витягнуті антени щастя й поразок.

Przełożył Андрій Савенець


Переклади здійснено в рамках стипендії Президента Міста Люблина для осіб, що займаються художньою творчістю і ширенням культури, призначеної на реалізацію мистецького проекту „Приготування польсько-української антології поезії про Люблин »Люблин здаля, Люблин зблизька«” (2015).

Tłumaczenia zostały wykonane w ramach Stypendium Prezydenta Miasta Lublin dla osób zajmujących się twórczością artystyczną i upowszechnianiem kultury przyznanego na realizację projektu artystycznego „Przygotowanie polsko-ukraińskiej antologii poezji o Lublinie Lublin z dala, Lublin z bliska” (2015).

 

 

 

 

 

Font Resize
Contrast