Kolekcja tłumaczeń – język ukraiński

Kolekcja tłumaczeń

Język ukraiński

Marcin Czyż

Marek Danielkiewicz

Zbigniew Włodzimierz Fronczek

Urszula Gierszon

Krzysztof Guzowski

Waldemar Michalski

Alfred Marek Wierzbicki

Aleksandra Zińczuk

Stanisław Żurek


Marcin Czyż

Добраніч у Люблині
[Dobranoc w Lublinie]

Пам’яті Ю. Чеховича

Чай вистигає, а час ні,
час випиває наступні схололі чаї.

Вечір скінчиться
темною поверхнею під очима, в якій
кажуть, найкраще відпочивати.

Чай не п’ється,
часом лише читається на добраніч вірш:
де на луці поета тиха самотність міста.

Спиться, час п’є
тихше.

Przełożył Андрій Савенець

Чортяча лапа
[Czarcia łapa]

Таємничому Люблину

Свербить, закручує кучерики попід пахвами.
Робить ставки у казино в Монте-Карло,
вранці в Чортополі п’є какао.
Приправляє страви швидкого приготування.
Трахає, не озираючись на рапорти
про перенаселення найрелігійнішої з планет.
Трахає, лоскоче й шкрябає,
тому й дружить із жінками!
Приносить зморшки біля очей
попри те, що дружить із жінками!
Позасновувала косметичні фірми
й кабінети біологічного відновлення.
Є в логотипі фірми «Мерседес».
Втручається в нафтопромисел,
маже нафтою білочок та інші
бідні створіння, яким нутелла
не потрібна для виживання.
Має отримати Нобелівську премію миру,
має стати папою римським.
Присудилася Дороті Масловській
під виглядом Ніке.
Ставить ріжки немовлятам,
її видно на знімку мозкових
шлуночків мого сина!
Показує на ньому OK.
Дзвонить до мене й каже, що
має для мене роботу.
Вистачить, що робитимеш
добру міну при поганій грі,
каже мені й гладить
фото в моєму резюме, яке здобула
колись давно на якомусь гіпнотичному
кастингу.

Przełożył Андрій Савенець

Переклади здійснено в рамках стипендії Президента Міста Люблина для осіб, що займаються художньою творчістю і ширенням культури, призначеної на реалізацію мистецького проекту „Приготування польсько-української антології поезії про Люблин »Люблин здаля, Люблин зблизька«” (2015).

Tłumaczenia zostały wykonane w ramach Stypendium Prezydenta Miasta Lublin dla osób zajmujących się twórczością artystyczną i upowszechnianiem kultury przyznanego na realizację projektu artystycznego „Przygotowanie polsko-ukraińskiej antologii poezji o Lublinie Lublin z dala, Lublin z bliska” (2015).


Marek Danielkiewicz

Подарунок
[Prezent]

Я агностик
Над моїм куском неба громадяться хмари
Не дає мені спокою думка про поворот середньовіччя
Пишу просто, бо нервують мене вишукані метафори
Це прекрасно якби можна признатись:
Я асексуальний
Рідко відкриваю краєць таємниці
Але сьогодні винятковий день
Кінчаю 33 роки
Добре бути мужчиною
Хоч не сплодив я сина, не збудував дому і не посадив дерева

przełożyła Марія Ревакович


Zbigniew Włodzimierz Fronczek

Чотири іпостасі Софії O.
[Cztery wcielenia Zofii O.]

    Софію O. знаю в обличчя. З’являється в місцях, які .люблю і де часто буваю: у кав’ярні «Світанок», кінотеатрі «Космос», Саксонському Саду. Колись у книгарні «Альбатрос» читала свої вірші.
    Отже вона – поетка, має чоловіка, не знаю, чи має дітей.
    Одного разу в бібліотеці заступила мені дорогу.
    – Знаю про тебе більше, ніж ти думаєш, – проказала. – Хочу, аби ти також дещо відав про мене! Я вже на цьому світі четвертий раз! Розумієш? Ні, ти не розумієш! Отож послухай!

1.
1675 року, я, іспанська принцеса, свою п’ятнадцяту весну зустріла, нещасливо закохавшись. Нещасливо, бо моїм обранцем був мандрівний фокусник. Ми не встигли втекти, батьки віддали мене до монастиря. Через три роки я померла з розпачу, захворівши на невідому недугу, хоч дехто відверто казав, що напевно-таки з туги та печалі. Залишилося по мені сто шістнадцять балад. Співають їх донині, але ніхто не знає, що я – їхня авторка. Вчора по радіо одну з них почула у виконанні самого Жоржа Брассенса1!

2.
Століттям пізніше я з’явилася знову. Року 1796 мені виповнилося шістнадцять, була вже заміжня. Ми з чоловіком мандрували преріями Америки, біля річки Аґассіз його застрелив індіанець і скальпував на моїх очах. У його наметі я виправляла шкури і коптила м’ясо. Мої пальці огрубіли, а нігті стали подібними до кігтів. Думала, що перетворюся на ведмедя. Цього не сталося, а коли напали на нас невідомі чоловіки, то один забрав наших коней, другий – шкури і зброю, третій – мене. Ми віддалилися в улоговину, де стояв дерев’яний будинок, за яким – гори у велетенських білих шапках снігу. Чоловік був добрий для мене, через дев’ять місяців я вмирала від важких пологів, а він ридав наді мною. Можеш собі уявити, що скучаю за ним, як за ніким іншим?
Звідки це знаю? Зі снів! З кожного наступного сновидіння дізнаюся щоразу про щось нове!

3.
Півтораста років тому всі захоплювалися моїм ясним поглядом, білявим волоссям і стрункою фігурою. Не підозрювала, що задушить мене вбивця, найнятий коханкою мого чоловіка. Заскочив саму в кухні і защемив пальчиська на моїй шиї. Встигла помітити, що йому подобаюся, тож розірвала сукню, аби відслонити груди. Не міг стриматися, щоб їх не торкнути. Коли дібрав смаку в пестощах, ударила його дзбаном. На жаль, надто слабко, зомлів тільки на мить, не встигла втекти. Добре зробила, завдавши негідникові болю, тим полегшила йому злочинний труд, бо не вбивав мене лише заради грошей, а ще й з ненависті. Отже довго не мучилася.
Чому я це кажу? Нагадуєш мені того вбивцю!

przełożyła Olena Krysztalśka

Навіщо ж гробареві гроші?
[Po cóż grabarzowi pieniądze?]

Він вирушив до Греції з Любліна через Краків, Будапешт…
У Салоніках знайшов роботу на цвинтарі і не міг її покинути, хоч не прив’язувався до місцевості та людності. У Польщі залишив навчання і двоє наречених…
Ми балакали в забігайлівці під Афон-горою, звідки багато віків назад – якщо вірити міфам – Ясон вирушав по золоте руно.
– Я вивіз дві тисячі покійників, – робив переді мною звіт сумління. – Немало. Стільки голів нараховує Чмелюв, у якому я виріс. У ліжку одного з небіжчиків знайшов торбинку, повну драхм. Зважував її на долоні, коли з’явилася сестра покійника. Не приховувала розчарування: в домі брата очікувала достатку, а застала злидні.
Отже підсобив їй тим, що знайшов.
– Навіщо гробареві гроші? – питав, либонь, швидше себе, ніж мене.
Аби утвердити його в думці, що не помиляється, я заплатив за два кухлі пива, яке він зі мною випив.

przełożyła Olena Krysztalśka

Жінка мене б’є
[Kobieta mnie bije]

1.
«Жінка мене б’є!» – ти знаєш цю скаргу і подив чоловіка: а що ж то за напасть така?
Не він перший, не він останній!
Гетьманша Огінська* срібну таріль згортала в сурму, а чоловіка – як свідчать багато літописців – хапала за комір і виставляла за вікно. Гуманна баба, могла ж і на брук кинути. Не кидала, бо брук твердий.
«Жінка мене б’є!» – кричить актор, а публіка сміється.
Бо ж не про співчуття передовсім ідеться!

2.
А така собі блакитноока Ганна, випещена сорокарічна молодичка, спритний менеджер культури, також уміє стиснути кулачки, про що найкраще знає Карл, її чоловік.
Того дня, коли ми з Мєцем і Стасем потягували пиво, він відшукав нас у Саксонському Саду і обрадував підбитим оком.
– Б’є мене! – хотів пожалітися, а не будити сміх, тож знайшов співчуття. – А я ж направду не хирляк! – ридав над собою.
– Така сильна? – допитувався Стас.
– Як тур! – запевняв урочисто.
Знав її і я. Колись давно, тоді, коли в її житті ще не було Карла, я дозволив собі сміливий жест і торкнувся її плеча.
Не зустрів опору, відтак обстежив ще й м’який живіт, і гладкі стегна. Знаю, що кажу. Не було то мускулисте тіло атлетки.
З тих пір минуло трохи літ.
Безперечно, набула несамовитості і мускулатури.

3.
– Мамо! – просив п’ятилітній хлопчик. – Я пограюся ще хвильку.
І патичком на піску креслив ієрогліфи.
– Повертайся, бо я тобі намну вуха, – попередила мати. І він слухняно потюпав за нею.
Я дивився на них ззаду. Бачив його дещо стоптані черевички і її зграбні ноги, хвилі ясного волосся, сідниці, обтягнуті клітчастою спідницею.
– Не відмовляйся від своїх бажань. Що ж тобі зостанеться, якщо ти їх позбудешся? – застеріг я малюка.
Вона першою повернула голову. Обличчя мала прекрасне, але погляд драконівський.
– Якщо ти шукаєш ґудзя, то я розтрощу парасолю на твоєму лобі! – прозвучали її слова.
У поемі майстра Адама** один з негідників вживає подібну фразу, і якби вона прозвучала дослівно, ми, можливо, могли б усміхнутися. Але тут не йшлося про обмін посмішками. Тут ішлося про виконання погрози.
А я цього, звісно, не хотів. Тому й змовчав.

*Вираз звучить у фільмі Сексмісія /«Seksmisja»/, який визнано польською комедією століття. Подія відбувається у 2044 році: оживають двоє чоловіків, яких було піддано гіпотермії піввіку назад. Але що то за світ?! Немає у ньому чоловіків! Була війна, вигинули, проте жінки досконало справляються самі, розмножуються з допомогою партеногенезу, тож ті двоє, які прибули з минулої епохи, вже зайві. Жінки намірилися пристосувати їх для потреб своєї спільноти, не зупиняючись і перед кастрацією.

**Гетьманша Огінська /Hetmanowa Ogińska, Hetmanowa Aleksandra, pani na Siedlcach Ogińska / Гетьманша Александра, пані Огінська із Сєдльців (1730-1798) – умілий політик, філантроп, красива жінка, залюблена в мистецтво й митців, і при тому наділена незвичайною фізичною силою.

*** У творі Адама Міцкевича Повернення тата / «Powrót taty»/ один із розбійників каже до спійманого купця: «Я перший розтрощив би палицю на твоїй голові…»
трьох глухонімих синів. Про них я наслухався багато розповідей. Один із цих трьох, здається, найстарший, виламував штахети у паркані, що оточував садибу мого дідуся.
– Бісівське насіння! – нарікав дідусь, ремонтуючи зіпсуту огорожу.

przełożyła Olena Krysztalśka

Яструб, заeць і ставковий лунь
[Jastrząb, zając i błotniak stawowy]

Всі птахи – хижі, повідомляють орнітологи. Хижий і дрізд,
який ковтає слимака, і горобець, який чигає на муху. Ті, що хапають дроздів та горобців,– то кігтисті.

Важко з таким висновком не погодитися.

1.

Яструб атакує голубів, але не людей чи військові автомобілі. І все ж Станіслав Смага, бравий командир взводу, зазнав нападу птаха. Віз на полігон амуніцію. Світило сонце, взводний розмріявся про очікувану зустріч з дівчиною: уявляв дівочі коліна, ясно-червоні нігті, ґудзики на блузочці, яку прийдеться йому розстібати… Аж ось із повітря атакував його яструб. Великий, наче літак. Порівняння з літаком, навіть з бойовим, здається тут доречним, бо хто ж чи що ж атакує військовий транспорт?
– Мабуть, свою тінь на віконному склі транспортного засобу порахував за легку здобич, – звітував гордий собою взводний, бо його транспорт вийшов без ушкоджень з-під пташиного нальоту.

2.

Колись-колись, під час весняних ризикованих ескапад, один із шляхів у Бескидах я долав з випадковим туристом. Там, де дорога повертає до Камйонки Вєлькєй, ми натрапили на мертвого яструба, розпростертого на кущах тернини. Тримав у кігтях неживого зайця. Десь-то схопив його два чи три місяці перед нашим приходом. Упольований русак останнім зусиллям потягнув свого вбивцю до колючих чагарників і той опинився у смертельній пастці. Я торкнувся пташиних кігтів, пір’я, розтуленого дзьоба.
– Лишилося напхати, якщо хто уміє, – розсудив мій товариш.
Я погодився з такою думкою, але не було то заняття для мене.

3.

Кажуть: борг і смерть не мине. Смерть, згоден, не мине, а від боргу кожен пробує ухилитися. Буває, що декому це вдається. Один з моїх боржників замість позичених грошей приніс напханого птаха. Кажуть також: від поганого боржника і полову бери! Мертву птицю я прийняв без заперечень. Був то ставковий лунь, великий птах, бронзувато-синій і кігтистий. Мав зимні скляні пацьорки очей, під крилами – мішечки хімікалій, щоб нав’язлива міль не жерла. Я подякував і того ж вечора виніс експонат до ближнього парку.
На світанку його вже не було.
Не маю сумніву, що відлетів.

przełożyła Olena Krysztalśka

Постріляймо собі
[Postrzelamy sobie]

1.

Mав п’ятнадцять літ і був королем нашої вулиці. Зброєю слугувала йому рогатка.
– Хуліган, – казала про нього моя мати. – Не смій з ним зустрічатися! Але я, семиліток, як шуліка дощу, прагнув бути свідком його вихваток. Цілими днями він стріляв по пляшках з-під молока і пива, виставлених на руїнах Замкової Гори. Від влучних попадань вони лопалися з тріском, як горіхи під молотком. Його шанувальниками могли бути не всі, лише обранцям дозволяв торкнутися своєї зброї. Коли ж стрельнув у бездомного пса, я пожбурив у нього гнилим яблуком. Було це як оголошення війни. Мені вдалося тоді втекти, але мусив стерегтися, щоб не потрапити до його рук. Біг час, я уникав кари, і це будило в ньому злість. Якось з’явився під воротами нашого двору.
– Візьми пару пляшок, – закликав примирливо, – постріляємо собі!
Я не піддався, не висунувся з-поза мурів фортеці, знав, що надавав би мені штурханів.
Несподівано він зник з нашої вулиці. Надійшов час безвладдя. Рогатки вийшли з моди.

2.

Ян Юзеф Щепанський, польський прозаїк, а водночас і справний альпініст та витривалий мандрівник, колись записав веселу пригоду молодості. Після останньої війни мандрував через Татри. Безпечно перейшов межу з Чехословаччиною, але недоля хотіла, щоб наштовхнувся на патруль чеських солдатів. Прикордонники могли побажати доброго дня і піти далі своєю дорогою, але могли й арештувати, звинуватити у шпигунстві чи навіть застрелити. Командир патруля неочікувано запропонував стрілецькі змагання. На найближчому пні установив порожню консервну банку і подав пійманому пістолет. Не міг відмовитися, тримав його у тремтячих руках, отже промахнувся. Тоді командувач узяв зброю і похизувався влучним пострілом. Задоволений собою, люб’язно дозволив письменникові простувати далі.

3.

У той час, коли Щепанський писав оповідання про пригоду в горах, я міряв Африку. В Альгерії потрапив до авто одного офіцера, їхали 200 кілометрів через пустелю, жовтий колір піску колов очі. У певний момент водій загальмував машину, можливо, відчув себе втомленим.
– Умієш стріляти? – вразив мене питанням.
– Умію – буркнув я, бо що мав казати?
– То – постріляймо собі! – сказав радше до себе, ніж до мене. Спочатку я не зрозумів. Збагнув, коли на задньому сидінні побачив прикритий попоною, добре відомий з вигляду автомат Калашникова. Вигріб з багажника п’ять жерстянок з-під пива. – Постав-но їх, – тримаючи в руці гвинтівку, вказав на простір перед нами.
Я рушив уперед, а він за моєю спиною – чув це виразно – відтягнув спусковий гачок. «Стрельне мені в спину! – вразила думка, і я вже хотів, було, впасти на землю, повзти або, може, – таке теж допускав – утікати викрутасом і підстрибом! Ще не встрелить, – переконував сам себе, – бо тіло схоче залишити у пісках, далеко від шосе». Отож я ступав уперед і рахував: ще крок, ще два, може, три і тоді – на землю! Піт заливав мені очі.
– Досить! – гукнув він.
Тоді я озирнувся. Ні, не цілився в мене. Гвинтівку тримав піднятою вгору. Я встановив бляшанки. Коли стояв біля нього, він вистрілив. Поцілив у чотири, гаркнули прострелені, п’ятої куля не дряпнула. Тоді подав мені карабін. Я прошив кулями і п’яту, і ті чотири, що були вже понівечені ним.
– А ти кто? Вирвалося йому питання, по-російськи, ясна річ, бо його готували в Москві.
– Снайпер, – буркнув я, бо що ж мав сказати?

przełożyła Olena Krysztalśka

Три женихи для Єви
[Trzej mężczyźni Ewy]

Гаряче літо 1971 року я проводив у селі, в домі мого дідуся Александра і бабусі Гелєни. Дім стояв Греції з Любліна через Краків, Будапешт у саду, збоку – обора, стодола під стріхою…
Вранці будило мене дзвінке клепання кіс, які цілий Божий день повинні були класти покотом лани ячменю і жита. У тіні яблунь, обліплених рум’яніючими плодами, я старанно вивчав твори філософів і поетів, відкривав для себе, що світ не стає кращим, хоч і не бракує йому краси. На Побережжі замовкли постріли*, по лугах мого села гуляли лелеки, у старих садах шаленіли дрозди. Духмяними вечорами вчувалися мені багатообіцяючий сміх дівчат і далеке шипіння зорепаду.
На гадку спадає розмова моєї сивоволосої баби Гелєни з сусідкою Валеркою, матір’ю вродливиці Єви. Бабка зажила авторитету мудрої, Єва – успіху, а сусідка – клопоту. З’явилося троє кавалерів, хлопів на вибір, готових до женячки. Але якого ж вибрати? Просили поради. Бабуня воліла радше мовчати, ніж вказати на якогось.
Ян Бартос, хлопець з нашого села, роботящий, як віл, Стах Крувка – гордий повітовий чиновник, і той третій, Генек Тваруґ, незнайомий мені, буцімто казково багатий.
Мені подобався Ян. То з ним я відкрив для себе, що не боюся вогню**. З палаючого дому в сусідньому селі ми разом виносили господарські речі, відра, постіль, одяг, миски й тарілки. Звільнили з обори корів, зі стайні – коня, з ланцюга – собаку Султана.
Стах з’являвся в домі Єви з течкою, напханою хлібом, ковбасою, халвою, шоколадом, яким наступного дня пригощала мене сусідка.
Утім, я дещо перебільшив, кажучи, що третій був мені незнайомий, адже бачив його на забаві у пожежному депо. Танцював з Євою до білого світу. Були задивлені в себе. Міг би я додати, коли б хтось запитав, що були щасливі. А потім, про що знав тільки я, не пошкодувала йому вділити своїх принад. У полях за депо я був – даю слово – випадковим свідком їхніх любовних утіх. Довго снився мені ночами її вигук насолоди.
Вибрала – не знаю чому – Стаха Крувку, а Ян плакав цілий місяць. Я казав йому: смійся з того, але сміятися не хотів, ридав і стискав кулаки.
Я не бачив її більше, нібито в Ґданську чи Оліві народила трійко чудових діток.
Мабуть, не згадалось би мені ніколи про Яся, пожежу, собаку Султана, смак шоколаду, коли б не одна зустріч минулої осені.
Із Сандомира в напрямку мого села віз мене елегантним фордом незнайомий чоловік. Говорив багато – про себе, про світ. Дотепно, натхненно. Коли запитав, куди прямую, я назвав село.
– Як, як? Єсьони? – зацікавився. – Мав я колись там дівчину! Ах, що за темперамент! Якось, по забаві у Двікозах, всю ніч ми кохались у збіжжі, – зітхнув замріяно. – Хотів, було, навіть женитися, але вибрала іншого, – згадував без печалі.
– Генрик Тваруґ? – зважився я запитати.
– Ви, пане, мене знаєте?
– Ну, трохи знаю про пана! Але про те, що всю ніч у збіжжі з Євою, – то пан надто перебільшив. Адже почали на світанку!

* У грудні 1970 року влада застосувала зброю проти робітників-страйкарів. На польських вулицях загуркотіли танки і бронетранспортери. Були убиті й поранені. На одному з танків в’їхав до Ґданська хлопець з Єсьон, капрал-підхорунжий. Коли затихли постріли, розвіявся дим, той капрал-курсант на башті танка розстебнув ремінця каски і, задоволений з добре виконаного наказу, оглядав розбиті автомобілі, потовчене віконне скло, і хтозна, може, й рахував убитих і поранених. Тоді з-за ближніх воріт десятилітній спритник вцілив каменем у неприкриту голову. Кров захляпала солдатський мундир. Мав півроку звільнення і добру науку, сміялися в Єсьонах.
І цю оповідь із засторогою у кінцівці я подаю як настанову, як розраду і пам’ять.

** Чому в гасінні пожежі ми брали участь тільки удвох із Ясем? Господарів не було вдома, а пожежники приїхали, як то кажуть, на сигналі, коли вже ми вирятували все, що було до порятунку.
Скинувши із себе порвану сорочку, обвуглені черевики, обгорілі штани, я у підштаниках полишав місце бою з вогнем, аби на сусідньому дворику змити з себе сажу, коли відчув на собі сповнений подивування погляд начальника пожежної команди. Я зрозумів, що охоче бачив би мене у своїх лавах. Я вже, було, й руку підніс, щоб утвердити його в цьому намірі, але він, вочевидь, здогадавшись, що бачу його захват, відвів погляд на пожарище.
У лави пожежників я потрапив дещо пізніше – як спортивний інструктор.
Запропонували мені ведення підготовчих вправ з пожежниками в Нижніх Ґурках, я прийняв пропозицію і з’явився для занять у пожежній частині в середині жовтня.
– Почнемо з плавання, – заявив я кільканадцятьом здоров’якам біля протипожежного басейну. – І не перервемо купання навіть в найсильніші морози. Починаємо зараз. Зняти мундири!
– У нас нема плавок, – писнув хтось.
– То голяка! І я сам у вбранні Адама шубовснув до басейну. Проплив у крижаній воді п’ятсот метрів, вискочив і взявся неспішно обтиратись. – За тиждень щоб усі були в трусах для купання,– заявив твердо. – А «мамині синки» хай лишаються вдома!
«Мамині синки» – цей вислів ще довго повторювався в тій околиці. Матері одного з таких не подобалася моя муштра, спортивні змагання і вправи. Не хотіла, щоб син набрався катару. Знала, за якими дверима приймають доноси. Заявила, що інструктор намагається місцевих пожежників перетворити на ворогів народів.
Не мав уже нагоди змушувати відважних пожежників з Нижніх Ґурек до зимних купань.
Сам собі винен. Для екстремального спорту було, вочевидь, ще зарано. Міг з хлопцями тренувати хіба що присідання в гімнастичному залі та стрибки на свіжому повітрі.

przełożyła Olena Krysztalśka

Папа Римський, хлопець і голуб
[Papież, chłopiec i gołąb]

1.

Посеред садово-городніх ділянок
великого міста,
у пору вакацій,
заскочено десятилітнього хлопця.
Брудний і голодний, він викрадав помідори,
що вже рожевіли, малину та моркву.
Хотів небагато. Сховатись на деякий час,
аби потім ровесникам розповідати
про подорож дальню й цікаву.
Насправді ж на неї ніколи
не стачило б статків
його безробітних батьків.
…Уночі я не можу заснути.
Якби міг, я віддав би йому –
з літ минулих – мандрівку свою із батьками
до півострова Гель1 і до Морського Ока2.

2.

Півсонна станція.
Автобус у конвульсіях, а перед ним – дорога дальня.
Скрипаль на лавці жалібно заводить:
«Не залишай ніколи у нужді
дитину, жінку, птаха…»
А збоку голуб зранене крило під лавку тягне.
Картина ця, але не спів, спокою не дає.
Я сиплю пригорщу монет
у шапку музиканта, неначе він – або святий,
або звичайний фельдшер –
знов може голубові небо відчинити.

3.

З вікна Ватикану
Папа завершує проповідь. Благословляє.
За плечима його – бачу це на екрані
свого телевізора дуже виразно –
хлопець той показався.
Уже не брудний, не голодний. Усміхнений.
Ось із руки його знявсь білий голуб у небо.
Помилятись не можу. Це той, безперечно, той голуб,
що в місті моєму кілька днів перед тим
тягнув поранене крило.

przełożyła Olena Krysztalśka

Кохання Ванди і Єжика
[Miłość Wandy i Jerzyka]

Сжик – то здрібніла форма від імені Юрек, Єжи.
Єжик Боцян був блакитнооким блондином, чоловіком Яськи Струзік.
Він любив багатьох жінок. Розповідь вестиму про кохання Ванди і Єжика (а не Яськи і Єжика), хоч, можливо, слово «кохання» я мав би тут замінити на «танець», бо від танцю, власне, все й почалося.
Станцювали голими. Ванда і Єжик. Лише раз, як видається. Боронь Боже, щоб на забаві чи якійсь вечірці. У порожній стодолі, за селом. І підстерегла їх Яська, як я вже сказав, дружина Єжика. Ні, не перервала любовної втіхи. Тож танцювали довго. Втішалися танцем, своєю наготою, мелодією тіл.
Потім мусив обняти її, повалити, розметати їй стегна.
То не важке для уяви.
Трудніше уявити собі, що відчувала Яська: стид, біль, розпач, приниження… А може, бажала суперниці смерті? І таке можливе.
Ванда й справді померла молодою. Але хіба ж і молоді люди не вмирають?
Яська народила двох доньок, Єву і Ядвігу. Раділа життю. Ніколи не сказала чоловікові про його зраду, зізналася лише моїй тітці – Гелі. Але перед тим дійшло до сварки Єжика і Яськи.
– Ніколи тебе не любив, я кохав тільки Ванду! – видихнув раптом у гніві.
Потім вибачався, але жінці ті слова були болючіші, ніж вигляд голої Ванди в його міцних обіймах.
Про все це я дізнався від тітки Гелі, як вже сказано мною, приятельки Яськи.
Немає серед живих Яськи, нема і Єжика.
Немає й тієї стодоли: якоїсь гарячої літньої ночі згоріла повністю, вітер розвіяв попіл, немовби хтось хотів витерти з краєвиду і людської пам’яті те місце любовного шалу й ароматів кохання.
Не знаю чому, але потреба опиратися тій силі нищення поганих місць і знадливих картин змусила мене знайти слова, в яких це грішне кохання можна зберегти.

przełożyła Olena Krysztalśka

Констанція, метелики й лікер
[Konstancja, motyle i likier]

Не можу сказати, що знайомство з нею не було вдалим.
Мені було 19, їй на чотири роки більше. Зустрілися в підгірському пансіонаті у Бескидах. Колекціонувала метеликів. Озброєна сіткою, слоїками і вигадливими трутизнами, вирушала на лови: у гори, приярки, на луги.
Мені теж не були чужими емоції колекціонера. Я збирав старі мапи, гравюри, рукописи. Але щоб умертвляти метеликів?
– Спричиняєш смерть прекрасним створінням, – казав я.
– Виконую завдання науки, – відповідала зверхньо.
Охоче бачила в мені супутника для походів. Бувало, тягнув за нею сумки, сітки, у слоїках – зловлених метеликів.
– Почуваюся при тобі безпечна, – почув зо два чи навіть зо три рази.
І ще один її вислів я мушу відзначити:
– Ти був би добрим чоловіком. Небагацько вимагаєш, – зізналась, коли на світанку полишала мою кімнату…
По роках, не так щоб і багатьох, зустрів її у пивній (але не була то, хай ніхто так не думає, закусочна для науковців, скоріше – для трамвайників) над чарчиною зеленого лікеру.
А по двох днях у кабаку «Акапулько» наштовхнувся на неї знову. Потрапив туди цілком випадково. Тож не можу виключити, що і її заманив туди випадок, а судження, що колекціонує чоловіків, як колись метеликів, було б необачним і несправедливим.

*

Згадую про неї з симпатією.
Назви метеликів, польські і латинські:
Niepylak apollo, Parnassisus apollo, аполлон;
Modraszek łazurek, Polyommatus icarus, голуб’янка;
Wąsatka paskówka, Adela degaerella, вусатка – тішать мене й донині.
Так, так, я багато за що їй вдячний. Також і за ту ніч, коли – повім це так – довго пестив її руку.

przełożyła Olena Krysztalśka

Гола жінка на столі
[Naga kobieta na stole]

Блакитноока Фльорка, найкрасивіша дівчина села Домб’є, стала дружиною Антонія.
Антоній мав душу артиста, прекрасно співав, умів вистругати з деревини кінську голову і святого Яна Непомуцена. Фігурку святого помістив у капличці над потоком, дві дерев’яні кінські голови – при хвіртці до свого господарства. Ксьондз освятив фігурку, статуями замилувався. А такий собі Роман Медай не умів ні співати, ні різьбити. Умів натомість ходити тихо, як кіт, і заглядати вечорами через вікна до чужих халуп. Робив це в дитинстві, не перестав і після повернення з війська. Відомо: коли в халупі світиться лампа, а у вікні бракує фіранки, то видно все, що поробляють хазяї.
Єдине вікно хатини виходило на дворик. Непрошений переліз через огорожу з ліщини, підповз до вікна. І що побачив? Голу Фльорку на столі! Антоній сидів на стільці і вдивлявся у свою голісіньку дружину. Захоплювався її грудьми, пупком, круглими стегнами.
Роман також міг помилуватися, але забажав постукати у вікно.
Зруйнував захоплення господаря, той зірвався, задмухав лампу, вхопив кия. Та непрошений гість кинувся геть, і вже звіддаля донеслося його хихотіння.
Я думаю собі, що його більше зацікавив сором Антонія, ніж нагота Фльорки.
Але таке буває.
Коли б не постукав, не вчинив так негоже, ніхто ніколи не розповів би мені цієї історії.

przełożyła Olena Krysztalśka


Urszula Gierszon

Річниця
[Rocznica]

Колись – вже так давно замість обручки
я на палець наклала темний обвал ночі
Хоча нічний вітер має силу демона я довіряла

та віру в людину легко в серці несла

Але ця людина здмухнула довіру з легкістю
наче полум’я свічі підняла віко своєї правди
і я пізнала обрис пекельного багна

przełożył Tadeusz Karabowicz

Як злісний чорт
[Jak Bazyliszek]

Біль це хробак – довбає тіло наче короїд
дерево Не скаже чому лишень їсть

Цю тварину не переможу – це змій
якого не схвалюю Навіть не зумію
його назвати Має гострі кігті хмурі зіниці
крила які калічать та зуби що розчавлюють

його віддих паскудно смердить щоденністю

przełożył Tadeusz Karabowicz

Подружня кімната (спомин)
[Pokój małżeński (wspomnienie)]

У дзеркалах завжди блистіли недомовки
Непромокальна пиха висіла на вішалці
В кожному кутку зручно примостилися трикутники

непорозумінь На кожному розі вузол наче
змій отрутою бризкав Стіни що шепотіли з презирством
городили від світла Лишень вночі коли гас

засинав і тінь замазувала обриси устаткувань
замовкали стіни Я відшукувала двері і через
стелю-іподром стартувала у свій космос

przełożył Tadeusz Karabowicz

Її вогнища далі горять
[Jej stosy nadal płoną]

Ця любов не згоріла це людина згоріла
Людина – поліно закинене на стос та проте

вогнище само не горіло Чи ще зробив віддих
може погляд чи голос? Це кохання не згоріло

воно полетіло та чекає щоб доторкнути
інші жертви Любов це єресь

przełożył Tadeusz Karabowicz

Дві жінки
[Dwie kobiety]

Ця перша що не вміла кохати хоча
жадала любові неначе води та хліба

І друга яка горіла вогнем кохання
до всіх людей тварин до дерева

Цій першій залишились сни туга та нездійснення
А другій вирвано серце але думала
що витримає бо так треба… так треба

Ця перша яка вірила в чисту надію
і друга що покладалася на нездійснену ідею

Обидві пливуть собі спокійно власною течією
як ріка обмежена своїми берегами
Життя та час в протилежну сторону течуть

przełożył Tadeusz Karabowicz

Тіло в твоїх долонях
[Ciało w twoich rękach]

Як тобі було? – Та коли тільки твої долоні
відлунням зітхання розхилили криве дзеркало в мені…?

przełożył Tadeusz Karabowicz

Вона не може тебе кохати
[Ona nie może ciebie kochać]

Чи спроможна кохати шалена жінка котрій
здається що всю любов може віддати

лишень Богові? Навіть мурашка для неї є велетнем
– надзвичайним підтвердженням Його сили

przełożył Tadeusz Karabowicz

Вечір настрої та барви
[Wieczór nastroje i barwy]

коли день з’єднує свої гілляки з ніччю
спаюється в танці наче полум’я і дерево

стаю одною барвою білію неначе попіл
що погано виглядає в сірих очах дзеркал

przełożył Tadeusz Karabowicz

***
[Lubię czasami bywać…]

Люблю часами бувати лишень тілом Тоді
даюсь заманити медом в очах мужчин
Несуттєво тоді чи теплом приручую чи

овіваю холодом Жестом або словом відштовхую
чи дозволюю Завжди непогано бавлюся
коли можу бути здобиччю своїх трофеїв

przełożył Tadeusz Karabowicz

***
[Cierpliwość jest jak kula…]

Терпеливість є мов кришталева куля тверда
прозора міцна у ній бачу всі свої

кроки – ці котрі були котрі будуть Ворожу
з неї щодня витягаю слова – їх тіні

без тягару але росте тоді тягар кулі
Болючий неспокій ув’язнює крик в стравоході

przełożył Tadeusz Karabowicz

Рецепт на надійну ворожбу
[Przepis na dobrą wróżbę]

Спостережи гарні мости висячі між людьми
Погойдай в долонях павутину бабиного літа

Властивості серця на палець надінь – хай їх побачать
Не стидайся своїх почуттів ані усмішки
Помолися про зів’ялі думки – оживуть

Присмерком що розквітає бруньками тишини
злетять дрожі – пахучі метелики уяви

przełożył Tadeusz Karabowicz


Krzysztof Guzowski

Наш маленький сад
[Nasz mały ogródek]

Ми задивлялися у себе
(ні ми у себе загортались)
вважаючи що увесь світ
це наш маленький сад:
цибуля і часник –
такий собі маленький Єгипет

наше піднебіння наче небо
пісочниця немов пустеля
невеличкий пагорб – гора Синай

ми малювали світ фарбами уяви
кордони можливостей визначила межа
і так ми прожили аж до часів Ноя

коли потоп вирвав цибулю і часник
нам стало так погано
наче хтось згорнув небо і кудись переніс

przełożyła Lila Rytsar

Ґудзик
[Guzik]

Забагато взявши на себе
не здатен відірватися
від власних справ

розчулений кожним
защіпанням і розщіпанням
хотів би часом відійти убік
і відпочити

якби спустився на землю
то би не був самим собою
раз промовлене Так
тягне його за вухо

колись однак
допнеться свого

przełożyła Lila Rytsar

Сад дитинства
[Ogród dzieciństwa]

пам’яті Моєї Матері Реґіни

Я відійшов з тобою
без вороття
ти мій початок
і моє прозріння

від перших днів
я вріс у тебе
у серце усмішку і в погляд

коли тепер Тебе немає поруч
і мене Тут немає –
тут не росту не розцвітаю
все зацвітає Там
де мій початок джерело й народження
де два струмки життя єднаються
в один

поруч та незвична пустка
коли немає квітки дерева води
а з іншого світу приходить тиша й слово
інший світ промовляє до мене
і слова його мов душа чисті
і настільки прозорі що я не здатен їх записати

сова кличе вухо по той бік
когут будить мене по цей бік ріки
і хоч я знаю що небо те саме
сонце з-за тієї ж Кам’яної Гори

а попри це аж цілий рік спливав
струмочок тиші
поки услід тобі
я вимовив: прощай

Маленька пташка затріпотіла нині за вікном
я знаю це від тебе
на нове народження
– не для світу –
для Неба

przełożyła Lila Rytsar

Сад об’єктивності
[Ogród obiektywizmu]

Тут зрозуміле все
на будь-яке питання
вже знана відповідь

Ніхто не трясе яблуню
знаючи що плоди дозріють
і впадуть самі

Ніхто не доглядає цього саду
не відділяє погані рослини від добрих
не впадає у відчай коли бур’яном
заростають уми
і байдужіє натовп

Ніхто не дивується
коли після літа приходить осінь
і збирають мудрість
по крихті на душу

przełożyła Lila Rytsar

***
[W ogrodzie wyjaśnień…]

В саду прояснень
просвіт між гіллям
Найменше сонця
в долішній ніші
в чагарниках і рунах1

трохи нижче проясниться
коли вітер
похитне певністю сильних
коли буревій прорве широколисту
крону дерев

У цьому саду все
що пнеться вгору
долаючи сплетіння огорож і забобонів
схоже на дерево пізнання

1Руна – густа зелень (ярина)

przełożyła Lila Rytsar

Кактусовий сад
[Ogród kaktusa]

Він сам
довкола ні душі
здається незалежний від води
дощів і товариства
прекрасний і неприступний
твердий і незворушний

невідомо чому він сам
– через колючки ?
може через каліцтво
або ж через безславну репутацію пустельника

Втім зовнішність оманлива
насправді сам він спрагнений тепла
і стужений за співчутливим поглядом
всихає за чутливістю долонь

Лише любов навчить його
належного підходу

przełożyła Lila Rytsar

Євхаристійний сад (І)
[Ogród Eucharystii (I)]

Ми зазнаємо перемін
а з ними наші очі
наш слух і серце
ми споглядаємо країни не бачені раніше
і мандруємо недоступними островами
радості

у душу входить новий ритм
швидкість світла
і сплеск надії
світ відкриває скарбницю відчуттів і таємниць

ми зазнаємо перемін
а з ними
виходимо із саду
не відриваючи коріння ні на крок

przełożyła Lila Rytsar

Євхаристійний сад (II)
[Ogród Eucharystii (II)]

Тут все перемінилося
від колючок залишились сліди
і швидко гояться рани

орхідеї ростуть разом з картоплею
петрушка вторує материнці

рослини пнуться аж до Бога
без скривлень викривлень і вигинів
єднаючи із горобцями небо

ніхто не доламає надламаної тростини
повалених на землю піднесуть духом

любов із крові й тіла
присутня у словах очах
і вчинках
немов палаючий кущ
освячує землю

przełożyła Lila Rytsar

Оаза
[Oaza]

Збираються квіти дерева кущі
згромаджуються ягоди водяні лілії
і очерет

народжується історія
про мандрівку довгих літ
і пориви вітрів
про тугу запалих доріг
і висохлі ріки

народжується розповідь
про відкриття радості
віднайденої надії
про таємничу переміну
між сліпим розпачем
маревом помилок і прозрінням

народжується поезія життя
котре нарешті віднайшло
життєдайне джерело
у рухомих барханах пустелі

przełożyła Lila Rytsar

Райський сад (зі змієм)
[Ogród rajski (z wężem)]

Звиваючись поміж думок і фактів
між прагненням і хіттю
поміж теплом і пожежами

він прослизнув навіть у Біблію
де влаштував собі
непогану виставу
таку що й по сьогодні
рай – це слизька тема

і від того часу
співпраця з ним дає
одні небажані плоди
гниле насіння проростає
раз на сході а раз на заході

Змій став невловимим:
швидкісна траса у ХХІ століття
веде через серце едему

przełożyła Lila Rytsa

Райський сад (уночі)
[Ogród rajski (nocą)]

Ніч поглинута собою
має власне віднайдення стежок
власні напрямки подій
і чорний характер

Їй піддається
дерево життя
каїн і авель

Від неї зоряне намисто
і серпик місяця незвичні

У ній адам і досі прагне залишитися собою
приховати сльози
і виправдати власний погляд
на щастя швидкоплинне
на плинність життя
на створіння без Творця

ніч західного типу
неминуче
розминається зі сходом
тому Господь сотворив зоряницю
щоб відділити світло від темряви
й заспокоїти тих що виходячи з нічної мли
не знають куди подіти очі

przełożyła Lila Rytsar

Сад приязні
[Ogród przyjaźni]

Моїм вірним Друзям

Як добре що ти є
таким яким ти є
завжди у полі зору
на відстані руки
коли прокидається ранок і надходить вечір
як добре що ти є

часом порізнить нас буря
і розділить ніч
але й тоді кажу
– як добре що ти є
якесь дерево постало між нами
якийсь кущ нас огорнув
але добре що ти є

росту коли ти є
і пнуся вгору
як добре що ти є

коли в мене відхилення
ти пригортаєш
і я знову випростовуюсь
– як добре що ти є

przełożyła Lila Rytsar

Сад сновидінь
[Ogród senny]

Сни не відходять в небуття
а залишаються потоптаними вирізками з газет
які втративши дійсність
міряються силами в траві

Вони мов ліс
коли ми марно намагаємося його залишити
пригадуючи собі візерунок дороги
і пахощі потоптаного листу

У лоно ночі
занурені немов у смерть
виглядаємо однаково
лагідно й спокійно
приховуючи людську наготу

Хоча реальність болить
перетинаючись зі щастям
постійними поверненням нічних жахів
проте над ранок
коли квіти вкотре
обтрусяться з холодної роси
– нам снів не хочеться

przełożyła Lila Rytsar

Осінній сад
[Ogród jesienny]

Тополі із задуманим виглядом
поринають у сірість
але молитва застиглих їхніх уст
непорушність променів
і опале листя
мандрівним ногам дають спокій

дух дня творить нову історію
відкриває нові сторінки
смерті ще немає
газети прогнозують нове повернення літа
шпичаки спростовують закони природи

ніхто не відає коли сповниться апокаліпсис
всі вірять у незнищенність життя
а ця осіння сірість
– це знак занурення в імлу
і смугу тіней

przełożyła Lila Rytsar

***
[W ogrodzie umysłu…]

В саду розуму
посіви думок
бенкет пам’яті
бур’яниться глупота
проріджують наростаючі
асоціації
випадкова політика подій
логіка перебігу думок
поїзд до сивини на скронях
переріз зґрабних передумов
усе настирливіший натиск висновків

аж проситься щоб краплі валеріани
впровадили там спокій
не політичний не суспільний
лише логічний
інакше драма війни
порозкидає конструкції речень
діалектика опору накине свій плащ
і тоді доведеться ще раз створити
світ що був так близько мети

przełożyła Lila Rytsar

Сад життя
[Ogród życia]

Я не вибагливий щодо життя
мені вистачить місце
на якому стою тут і зараз

вистачить Матір Батько
мої близькі
і мої далекі
як тло і можливість
майбутніх зустрічей

Я не вибагливий щодо друзів
у них своє життя
тут і зараз поруч зі мною
а в мене поруч з ними

так згоримо в ясному полум’ї
бо тим самим вогнем приязні
горіли досі як тепер

przełożyła Lila Rytsar

***
[Ogród zpachów…]

царина носа

дується коли ввечері
пахне м’ята
задоволений коли розкривається фіалка

ніс не терпить штучних поділів
теоретичних перешкод

і культурних перепон
є в ньому якийсь метафізичний нурт
щоб добувати властивості
аналізувати суть істоти
це саме ніс винюхав чистоту мистецтва
у полум’яній зелені і живих барвах
це він відкрив душу квітів
і серце лісів

в цьому саду нема і сліду зіпсутого
– все узгоджене з природою краси
і красою природи

przełożyła Lila Rytsar

Сад посіву
[Ogród zasiewu]

Їх ще не видно
і ми не знаємо їхніх облич
лиш знаємо хто сіяв і що проросте на цій землі

дуб росте повільно
щоби набратися міці й сили
материнка – скупо сіє
але щедро роздає пахощі й оживляє
трава – не має надмірних прагнень
проте навчена співпрацювати
швидко пускає корені
кропива любить місця безпечні й мокрі

омела боячись конкуренції
втікає на дерева

а людина – все частіше
піддаючись фантазії
росте дико
при дорозі

przełożyła Lila Rytsar

Сад висновків
[Ogród wniosków]

Добрі висновки
Виростають із правильних передумов
добрі кущі родять
добрі плоди

досконалість родиться
із невгамовного розвитку
добро зі свобідної волі

правда із праведної дороги на небо
смерть із закопаних талантів

Егоїзм мов паразит
марить любов’ю
бурхливі надії
вмить жовкнуть

для доброго життя не потрібне чудо
лише простий ріст і заздалегідь
зроблені висновки

przełożyła Lila Rytsar

***
[W ogrodzie logiki…]

В саду логіки
невгамовний потяг до основ
правил і подібностей
Все добре використане
навіть різниці щоби підкреслити
вартість зілля
і безповоротний занепад бур’яну
Тут все має узгоджуватися
складатись на логічну цілісність
немає місця для ексраваґантності
для перекопування коренів
садіння вниз стеблом
або маніпуляції сортів

у саду логіки
сама нелогічність
не на своєму місці
і її сполюють разом з бур’янами
і вона сохне
і вона горить

przełożyła Lila Rytsar

Сад смерті
[Ogród śmierci]

Смерть це лише мур
перед яким
є час сіяти
і час збирати
час приходити і час проминути
час меж і час грядок
час очікування
і час суду…

тут дочекаємося справедливості
вогню що спалює беззаконня
і відділяє зерно від полови

по цей бік передчуваємо інший світ
сильніший енергійніший
і сповнений Життя

одвічне прагнення душі
проб’є мур тіла
а ми вирвемося
понад горизонт
нашого садка

przełożyła Lila Rytsar

Сад мрій
[Ogród marzeń]

В саду мрій
сердечним обіймам
немає кінця
Кожен келих має свої уста
кожна квітка
біля свого корінчика

Вічнонаповнені чаші
усмішки танці цілунки
Нев’януча молодість
кохання перемога і тріумфи

Сад мрій
– нездійсненний світ
праведної душі

przełożyła Lila Rytsar

Батіг
[Bat]

У діалозі миттєвий
влучні репліки
гострий язик

але його коронний аргумент
це плечі

якби краще прикладався
зумів би добитись більшого

przełożyła Lila Rytsar

Тінь
[Cień]

Використовує неясності
вставляючи свої п’ять копійок

як вже кого угледить
не залишає ні на крок

підтримку знаходить у сонця
без нього втратила би віру в себе

przełożyła Lila Rytsar

Ріка
[Rzeka]

Вона старіється
в неї припливи спогадів
її хвилює минуле

вміщається у берегах
коли відчуває над собою beach
інакше стає марнотратною
схильною до одкровень

всім відоме джерело
її довголіття:
віра в життя вічне
“це земне спливає так швидко…”

а втім
безбережжя – це лейтмотив ріки

przełożyła Lila Rytsar

Палиця
[Kij]

Спокій і розважливість
коли відомий початок і кінець
усього

між тими полюсами
раз схожа на межу
раз нагадує колиску

вона двояка і досконала
інтимна нерозривність
кінців

ніхто не скаже “два кінці”
тільки “одна палиця з двома природами”

світ шукає золоту середину
і заперечує звичайну двоїстість

та вже всі знаки
провіщають
що Страшна Палиця проб’є
саме в час

przełożyła Lila Rytsar

Сад квітів
[Ogród kwiatów]

Чому саме думка
про вазу їх стинає з ніг
звідки ця слабість до кришталю
передчасне підкорення смерті
чому стягують птахів
з неба
і розбивають серця бджолам

Якщо їм досить недопалків сонця
щоб променіти й жити
щоб зберегти внутрішній опір
перед пітьмою і слізьми
то де ґрунт розпалених голів
тремтіння стебел жартування
перевертання всього з ніг на голову

задля якої вигаданої ідеї
героїчної національно-патріотичної
сивіючі голови наказують їм гинути
хто їм пояснить що не мали права жити
– для себе ? для добра ?
чи для краси?

przełożyła Lila Rytsar

Сад сутінків
[Ogród zmierzchu]

Щовечора над Краснобродом
пси замикають браму ночі
і заганяють місяць
на вершину небокраю

тоді я чую найглибші течії відгомонів
у криниці неба двостороннє дно
і зорі що летять до землі

може тому натягаємо перину слів
щоби не чути думок
що йдуть на цвинтар
дідів що заводять під муром
може тоді світлини з порцеляни
найбільше зачіпають пам’ять
і кожен порух вітру наводить на думку
що колись було інакше
і ще буде інакше…

сутінки це добрі слуги
котрі збирають відлуння запахи
і пакують в один міх
а ми тримаючись за дишло пам’яті
з ним летимо у нереальність
просто в обійми снів

przełożyła Lila Rytsar

Зимовий сад
[Ogród zimy]

Боїмося зими бо не знаємо
наскільки холодно нас привітає
які ґвалтовні використає слова
щоб заморозити надію

лякаємося що забагато в нас може вмерти
що літні птахи ще раз не повернуться
що ковдра закоротка і ми відморозимо собі ноги

думаємо про ті замети
в яких пропала не одна адреса
не одна усмішка розчинилася у білизні
ноги самі ковзаються при думці
що вороття немає
а дорога йде вгору

вражає змерзла земля
мороз аж по вуха
що ні зостатися ані втекти

і невідомо чому
молимося за весну
хоч нас чекає неминучий потоп

przełożyła Lila Rytsar

Сад спільноти
[Ogród wspólnoty]

Не можна собі надто довіряти
іншим не можна довіряти
невідомо яка отрута
перейде від кореня
коли жовч кинеться до серця

невідомо коли смуток розпач
висушить очі
уб’є запах тіла

не можна собі довіряти
ані іншим (занадто)
бо невідомо що з нас виросте
або що з нас зів’яне спершу

чи вибуялий корінь переверне
нас з ніг на голову
чи відтятий відірве від нас
душу

не можна собі надто довіряти
але й всихати сохнути без кінця не можна

przełożyła Lila Rytsar

Плодоносний сад
[Ogród owocujący]

Яблуня слива
груша щеплена на вербі
аґрус порічка
– добрі дерева що добрі плоди
приносять

природа наказала –
не шкодити не отруїти
не підводити не вбивати
не чужоложити не зводити
бути вірним смакам запахам
і формі

хробак (мініатюрний швейцарський змій)
старається привласнити собі
форми і властивості яблуні
безрезультатно

а під деревом гнилі плоди –
вони ще до падіння не пахнули
вирвалися в світ
передчасно

przełożyła Lila Rytsar

Родинний сад
[Ogród rodzinny]

Мамі

Досі була своя повнота
чотири пори року що регулярно
настають одна по одній
була мати батько і діти
блиск тіні і смуток
хвороби відмирання й оживання
було Різдво
і Воскресіння
Тиха Ніч народження
Великий День осяяння

життя смакувало як манна
у виразних кордонах межі
як піч і гарячі вареники
а ранок поставив на ноги
і укріпив душу

тепер лише туга
життя вже не це але те
любов не ця але вічна
родина вже не зараз але завтра

знаю знаю
знаю що поєднаємось
в садах Господніх
але витягати корені
так нестерпно боляче

przełożyła Lila Rytsar

Сад совісті
[Ogród sumienia]

Свідомість це ще не совість
котра як хробак гризе зсередини

тоді не маєш жодного трампліну
теорії не зцілюють прокази
тебе коле як скошене жито
коли збираєш його на муку для хліба
або як сінник з непокірною соломою
доброю але неприємною

совість це ще не свідомість
що без окулярів більше не бачиш людей

що Бог знає більше ніж ти йому переповів
що дух твій останнім часом боїться простору

Совість – як сильний вітер що й твердого зломить
що раніше випрямив палець аби цілити ним
у небо

przełożyła Lila Rytsar

Сад любові
[Ogród miłości]

Знайомим Родинам

Нас вже ніщо не ділить
навпаки поєднує
разом вдень разом уночі
повний місяць відкриває спільний простір
і ми разом біжимо відкрити йому двері
ніч на Купала огортає нас променями
не викопав яру незгод квітень
травень прекрасно обсипав нас цвітом
…ми разом розрізаємо стрічку літа

завжди в тому ж саду
поєднані днем і ніччю
як чотири пори року

вже не молодята а далі розвиваємось
попри туман не губимося
прокидаємося Разом виряджаємо сни
неподалік нас чекає батальйон
майбутніх справ

а на горизонті пригортаємо зорю
таку самотню як та з Вифлеєму

przełożyła Lila Rytsar

Сад мудрості
[Ogród mądrościowy]

Верба була самотньою від завжди
віддалена від інших на безпечну відстань
але не через самозакоханість ця втеча з натовпу
ані здаля стоїть не через гордість

душиться накопиченням дерев
одностайним шелестом листу
шпичаками малини
надмірним наближенням коренів
тим що від ранку до ночі доводилось боротися
за місце біля джерела
що завжди був хтось
хто дивився з погордою

проте зв’язана тілом
не могла втекти до неба
до вершин і пагорбів

тому стоїть завжди поруч
на віддалі мудреця
бо мудрець і поет до всього мають дистанцію
щоб зберегти мудрість

przełożyła Lila Rytsar

Сад стихій
[Ogród żywiołów]

Вітер може роздути все –
приховані справи затаєну правду
поверхневим особам говорить компліменти
нестійких прихиляє на власні погляди

вітер лише на перший погляд хаотичний
слабкий і непостійний
коли ж обере напрямок
набирає сили
і перетягує набік
поверхневі особи
слабкі духом і нарциси
дають впійматися хвилинам
не знаючи що їхня сила це лише
хвилинний запал до життя
– перш ніж прийде повна тиша
і безсилля

przełożyła Lila Rytsar

Перед будинком
[Przed domem]

Дивні поети у довгих пальтах
снують парками
у пошуках натхнення

дивні поети мандрують
до великих міст у пошуках
тіні великих поетів

дивні поети почуваються незвично
в загубленій місцині

я волію мій сад
де ревінь і підбіл
де шпараґус щороку засідає в центрі
навперемін приручений і дикий

у мій сад душі приходять
опівдні
з дзвоном на молитву

сідаючи на дерев’яну лавку
чекають ластівок
З ними розгортають невидимий покров
між землею будинком і небом

przełożyła Lila Rytsar

Острів наготи
[Nagość wyspy]

Ми почуваємося нагими без слів
без покривала теорій пояснень
нагі не на мить
а наче вигнанні з раю
за прагнення сховатися в словах

наче вкинуті в море
де треба полюбити себе
верескливі птахи
і грузькі береги
де треба цінити перлину
за її особливий блиск і винятковість
мушлю за її музику

ми почуваємося нагими без слів
коли біль і любов
відбирають завчене слово

слова нагі
коли очі говорять
розкриті посеред безодні

przełożyła Lila Rytsar

Питання до природи
[Pytania wobec natury]

Я питав сосну
чому з голками ховається у сіно
я питав липу чому погано почувається
адже п’є мед з бджолиної аптечки
я питав ліщину чому втяла мені жарт
коли її зрадив
я питав граба чому має незґрабні руки
коли з ним вітаюся
я питав горобину чому дає гіркі плоди
хоч не має причин для згіркнення
я питав вільху чому ноги постійно
мочить у воді
невже це помічне на ревматизм

я питав і питав
і не отримав відповіді
бо дерева від природи малослівні
а ми від природи знаємо дуже мало

przełożyła Lila Rytsar

Сад на висоті
[Ogród na poziomie]

На якій висоті цей сад
на висоті запаху чи звуку
на висоті маргаритки
чи берези
на рівні бджоли мух
чи Шопена

на яку висоту треба вдертися
щоб бачити
на висоту вишні сосни чи ясена
на висоту трави чи тину

на якому рівні є цей сад
якщо ті що впевнені у вертикальному
не дбають про горизонтальне

przełożyła Lila Rytsar

Сад музики
[Ogród muzyki]

Усе – музика
коли бачу і коли відчуваю
коли ти є і коли відходиш
коли схиляєшся в ритмі сонця
і тремтиш у ритмі бурі

коли чую серцебиття і шум вітру
коли сон згортається калачиком мов кіт
коли наші душі вибігають
поза нотний стан

коли радість і наповнення
все – музика
неначе створені для себе
ми відкриваємося повноті звуку
співу і грі

ця музика ніколи не завершена
тремтить вічним життям
переступаючи усталені кордони
світла веселки і небокраю

тому нам так добре
коли співзвучні два світи
– один мій другий твій

przełożyła Lila Rytsar

Сад світогляду
[Ogród światopoglądu]

Ми щойно в світлі дня
пізнаємо життя
добро й любов
зростання і надію
на повні груди вбираємо кисень
повертаємо в правильний напрямок

подих наш повний і сміливий
призвичаюємося до середовища
квіти розкриваються
показують барви роздають пахощі
Усі поруч
солідарні з тим що понад ними
з Богом небом горою
висотою вершиною

о восьмій починає діяти кава
о десятій наймаємося єретиками
о дванадцятій будуємо заповідник
для тих котрі ніколи не містилися в рамках
після обіду приймаємо запрошення на вечерю
від червоного що навернувся на зелене

Тотожність – має свої барви
тому ми ніколи не станемо прозорими
мов вода

przełożyła Lila Rytsar

Сад бажань
[Ogród pragnienia]

Людина – це не любов
лише бажання
людина – це не надія
лише туга
людина – це не віра
лише пошук

коли бачиш її як всихає
коли напуваєш а вона не ковтає
коли їй даєш
а вона розтринькує
коли ти вже поруч
а вона все ще чекає

оце людина – бажання
і неспокій
в очікуванні завтрашнього дня
і сповнення

przełożyła Lila Rytsar

Кропило
[Kropidło]

Присвятилося побожній праці
посвячувати буденність
найбільше труситься над тими
з задертим носом
останнім часом зробило кілька замахів
на тих що тримають дідька за пазухою

надмір зусиль спричиняє
крайнє виснаження
що замість присвячуватися
воліє бути по вуха в освяченій воді

попри недбалість і поразки
оптимістичне ставлення до світу
кидає його у вир нових завдань

одне знає добре
що свячена вода
нікому не зашкодить

przełożyła Lila Rytsar

Бруківка
[Bruk]

Попри повагу до закостенілих правил
чорного ринку
складається по різному

всюдисущі системки
і тверді правила гри
не здаються

незрозумілі зв’язки
приховані під виглядом
дотримування закону
і втілення програми

поки хтось не вискочить
всі покладатимуться одне на одного
Ідеал спільноти досяг бруківки

przełożyła Lila Rytsar

Нога
[Noga]

Створена практично
не для себе
на всю довжину віддана поступові

беручи участь у поході майбутнього
шукає опори в співпраці
лівиці та правиці
– нога така вже є
її гідна наслідування риса солідарності
має лише позитивні наслідки
вона доступна і поблажлива
з кожним кроком віднаходить все більше рівноваги

мимоволі час від часу
замість поступу виходить поступок
бо щастя і нещастя ходять у парі

przełożyła Lila Rytsar


Waldemar Michalski

Падають мури Єрусалиму
[Walą się mury Jerusalem]

Синові Янушу на нову зустріч

1. Учора ми були в церкві
всі святі проводжали тебе до раю
на райдужній арці слово «Амінь»
замикало уста
розкривало рани
ми запалили свічки
зеленоока Пані
ближче пригорнула своє дитя
невидиме діялося поза нами
зупинився час і спинилась ріка
ми були разом

починаю вірити
кожне розставання
є початком нової зустрічі

2. Коли помирає син валяться мури Єрусалиму
чужі запитують чи правда
мовчать старі таблиці
додому дорога далека
хто чекає

Я бачив, як в’януть квіти
вигорають вогні
висихає земля
і тріскається камінь
вчора – є
сьогодні – було
завтра – без відповіді
час розбитий дзбанок

не подам тобі весла
хоч бачу знак відкритої долоні
знаю яке слово мовиш на прощання
і що сльозою скотилося по щоці

3. То неправда, що не прийдеш
увечері – ти ж бо обіцяв
почекай
то я запізнююсь
усе готове
стіл комп’ютер накреслені плани
ніби вирізані з проспекту
краєвиди з-над Дністра і Прип’яті
кілька книжок – на часі
календар відкритий на завтра

хто дописав знак питання
мовчить домофон
двері німують

ти кохав
і хотів бути коханим
чекає весло

4. Чому, запитую, чому?
мандрую в темря́ву
не чуючи чую
не торкаючи торкаюсь
з вірою чекаю
мармурова плита
чужа і важка понад міру

Весла як крила несуть над хвилею
срібний Дністер з біблійного раю
відкриває чергові брами
широка Прип’ять жовтцями плине
від берега до неба весна
від учора до сьогодні хроніка не записана
а перед нами
дорога щораз коротша все ближче до Бога.

5. Що роблять сороки на цвинтарі перед світанком
ніби день а ще ніч
готові привітати й попрощатись заразом
відважні сестри самотніх братів
два кольори – білий і темно-синій
як форми у школярів
трохи життя і надії
тільки ми тут для чого
завчасу камінь відвалений
чекає

Люблін, листопад 2006

przełożyła Natałka Kostiak


Alfred Marek Wierzbicki

Зустріч
[Spotkanie]

Покликані, чи ми знали, чим буде покликання?
Юні хлопці за муром на пагорбі,
ми читали Мілоша і «Redemptor hominis».
Вивчали чужі слова і літургію.
Досить багато й занадто мало.

Ми рушали у подорож.
Всюди вдома і всюди бездомні.

І знову під спільним дахом,
тобто в Тебе в гостях у Мюнхені.
Їжа й робота. Заміст віршів
пишеш книжку про поета.
Вчений текст до далеких земель пливе,
немов корабель, завантажений коштовною тканиною коментарів
і приміток. Коштовності перекладів.
Правда, заняття не менш дивне,
ніж акробатика штукарів у золотій помаді на ринку.
Поруч гуде торговище із білизною,
кельнер підносить повні руки пінистих кухлів.

Такі самі та інші. Візіонери підземних річок,
які пропливають глибше за долівки міста,
коли-інде – провідники краєвидами згори.
Губи сині від холоду або виснажливого
повторювання перших питань і благословінь.

Przełożył Андрій Савенець

Річка
[Rzeka]

Люті дракони сонця у вікнах,
на розкришеному карнизі голуб
з листком лободи.
Тролейбуси, жирафи. Чоловіки
й жінки з сумками і торбами,
стільки несуть, можуть перенести весь світ,
але куди?

Повертаю над річку.
Занадто мілка й не спокушає самогубців,
не відбиває довершеності з пагорба,
плине поруч.

Przełożył Андрій Савенець

Пошуки виходу
[Szukanie wyjścia]

Я сходив униз до Бистшиці
у брамах стояли молоді чоловіки
виглядали старими загорілими пропотілими
в убогому одязі й зношеному взутті
в одній руці пляшка пива в іншій цигарка
мовчання або лайка
не клеїлось жодне речення
Жінки були зайняті готуванням обіду
у відкриті вікна діставався
запах смаженої цибулі й борщу з бурякової гички
Неподалік на майдані дитина закликала
– будемо гратися в хованки
а інша – ні в квача
Завжди знайдеться якийсь інший вихід

Przełożył Андрій Савенець

Потяги
[Pociągi]

Я прочитав вірш Ружевича про потяг,
який наприкінці перетворюється на пам’ятник.
Не пригадую таких потягів,
та однак щось мене непокоїть.
Уві сні їду потягом у нікуди,
без квитка або шукаю зниклий багаж
без прізвища та адреси.
Не вмію думати про те, чого не пам’ятаю,
значить, щось таки пам’ятаю, бо думаю про потяг,
яким мого дідуся Ієроніма вивезли в табори.
Він був мого віку. Підраховую, це було 57 років тому.
У лютому 1945 року його дружина Уршуля
висіла з вагону репатріантів на вокзалі в Люблині.
У той же час потяг, пахкаючи парою,
по розіскрених від снігу рейках, що за видовище,
віз Ієроніма в протилежний бік,
до місця призначення,
розташованого поза межею всіх меж.

Przełożył Андрій Савенець

Інше знання
[Inna wiedza]

Не сказало ще усього місто.
Ні цапок на вежі, ні годинник у брамі
у сміливих жестах акторів ночі.
На Любартовській дорогу перебіг кіт,
злий блиск у зеленому фосфорі.
Читані колись спогади єврейки
не дають уявлення про їх дім,
про заповнені шматтям шафи,
хали на столі,
запах квашених яблук,
сморід нужника у дворі.

На довоєнній фотографії меламед,
красунь у чорній безрукавці й білій сорочці.
Шестеро дітей у хедері,
голови сперті на стіл,
дивляться у наш бік.
Кожне життя – це більше, ніж цілий світ
і ще інше шукання знання,
істинного, як окривавлена Біблія.

Przełożył Андрій Савенець

Спроба тлумачення сну
[Próba interpretacji snu]

Кошмар. Чую це слово виразно,
але не своєю мовою.
Incubo. Alptraum. Nightmare.
Чи це тому, що я не розумію тамтешніх мов,
голоси страху, болю й приниження доходять у перекладі?

Важко відрізнити Бейрут від Хайфи.
Бездумо десь бігають засапані люди.
Обличчя чоловіків рилоподібні, дзьобаті й рогаті,
жінки у важких сукнях із іржавою біжутерією в волоссі.
Лебенштайн міг би бути церемонімейстером цього дійства.
Сон, продовження мистецтва, його початок, вузол.

Після пробудження думка про його виставку на Замку в Люблині.
І тоді вже наяву болючіше, ніж у сні,
терзав мене злий дух цього місця.
Руйнування єврейського міста,
страти під час війни і після.

Не знаю, що може означати така страшна примара.
Може, є похвалою тваринної природи
– яка обдаровує залишками тепла,
перш ніж непевні в бутті тіла людей
опадуть в холоднечу смерті.

Przełożył Андрій Савенець

Татари
[Tatary]

Ґжеґожеві Лінковському

Поміж дерев і заростей пропливає Бистшиця.
На світанку над нею витає змія імли.
Чеховича і Гартвіґа закликає у свідки.

Кажуть Татари і озивається темне минуле,
як страхи на ляхи.
Хоч було це давно, переможені заслуговують на співчуття.

Сонце встає над багатоповерхівками на горбі
й повертається при заході, відбите в високих вікнах, неначе кров.

По ліквідації ґетто сюдою гнали євреїв на Майданек.
Підпалено їхнє місто, не озиралися, не мали куди втекти,
йшли в бік вогню, що біснувався у крематорії.

Дітей із сиротинця поставили під урвищем і розстріляли.
Жінки з мікрорайону, який потім там виріс, чують
їхній плач, що дістається з гущавини.

Намагаюся описати, що видно й чого не видно з мого вікна.
Торкаюсь ран краєвиду, з яким я зжився,
та не змирився.

Przełożył Андрій Савенець

До Саші Печаріча
[Do Sachy Pecarica]

Входячи на кіркут, ми завершували розмову
про переклад Тори на польську й читання Данте.
Його мовою розмовляли Твої єврейські предки,
які вітри пригнали Тебе, рабі, на слов’янські рівнини?

Під час лекції Ти помітив, що падає сніг
і треба подумати про сусідів,
які занадто старі, аби з ним упоратись.
Турбота, зроджена з роздумів над Торою,
заторкує найчутливішу струну Євангелії.

Ми брели у снігу на горбі,
де стоять дві мацеви Соломона Лурії,
радість і біль.

Вцілілі камені біліші від снігу,
а внизу провалля без форми й без барви,
незмінне в кожну пору року.
Тих, кого винищено,
не зможемо оплакати аж до кінця світу.
В завірюсі в уривках слів у зблисках очей
постають два міста,
аби на мить, коротку, мов зимовий день,
знайти сховок у згорьованій душі Якова.

Przełożył Андрій Савенець

У Гродській брамі
[W Bramie Grodzkiej]

Розповідає Томек Петрасевич,
що приходить до Брами дуже рано,
навіть до схід сонця.
Але як запитувати про таке інтимне спілкування з відсутніми.

Старе місто в імлі листопада, блищить каміння
між святим Михайлом та синагогою,
проходять сюдою в обидва боки люди.

Стільки фотографій, але Місто невидиме.
Не провалилось крізь землю, як у легендах,
зруйнували його, а мешканців винищили.
Ті, що на нас дивляться, дивляться нашими очима.
Ті, що до нас говорять, говорять нашими словами.

П’ємо каву в темному інтер’єрі на Широкій 28.
Де ця вулиця? Хочемо, щоби тут була,
поки розуміємо тишу «Поеми» Чеховича.
За вузьким вікном вітер розкидає листя,
дощ cіче навскоси у шибку,
над філіжанкою оболоки, німби і петлі.
Кажу, це саме те, це містерія «Одна земля два храми».
Врятовані й праведники
(нечисленні врятовані й нечисленні праведники)
приносять світло й розмовляють через гучномовці
понад прірвами й понад епохами.

Добре, що пам’ять – це не тільки спогади.
Добре, що мистецтво – це не тільки візія й наслідування.
Добре, що над мистецтвом і над життям є добро.

Przełożył Андрій Савенець

Провулек Владека Панаса
[Zaułek Władka Panasa]

Коли ми згадували його в роковини смерті,
я відчув його присутність і нестепний брак.
Мабуть, його втішила спроба
відчитати речення через інше речення.
Я почув саме дві цитати:
«Залишишся тут»; «Ти є там, де ти є».
Руські, латинські й гебрейські янголи
здіймаються над Ґродзькою в височінь,
мов гарячі дими у морозну ніч.
Скільки потрібно мов,
щоби славити й славити таємницю
у провулку, що весь час утікає.

Przełożył Андрій Савенець

До Анни Каменської
[Do Anny Kamieńskiej]

Як звертатися до померлої –
шановна і дорога Пані
чи просто Анно?
Через 20 років після смерті поетки читаю її книжки.
Пригадую, як кахикав ксьондз Яворовський,
катехет, згаданий у вірші про дві нескінченності.
Він дивувався, що я ходжу до Унії, котру багато років після війни
все ще вважав школою для дівчат.
Тепер, певне, він знову б здивувався,
що з’являєтся в вірші, немов павук із кутка.
Я люблю старий дім під крислатим буком,
я пізнав сагу поколінь і сімейні хитросплетіння.
Не знаю, чи ми зустрілися в Любліні чи в Свиднику,
я читач один з багатьох.

У травні 1986 року, коли Ти вступала на горби споконвічні,
світ завмер після вибуху в Чорнобилі.
Ми не знали, що вже закінчується епоха.
Саме тоді я надовго виїжджав у долину Рейну,
де до навали варварів була межа світу.
На лекції з сучасної філософії я їздив дорогою,
яку збудували римські солдати.
Я зустрічав емігрантів, але сам почувався,
мов Яніцький чи Кохановський, призвичаєний до багатства мов.
Над Європою посилювався сонячний анициклон Івана Павла ІІ.
Як у фільмі жахів, що, всупереч правилам, має добрий кінець,
впав комунізм. На тлі Альп ми пили шампанське,
віншуючи світ, що надходив.

Записник важливіший, ніж думав знавець із Берклі.
Поезія випередила релігійний досвід,
Ти шукала померлого чоловіка, а промовив Бог Біблії.
Насправді лише у пітьмі,
яка розблискує над усім, що було нам дано прожити,
ми можемо стрітися, Анно.

Przełożył Андрій Савенець

Добра людина
[Dobry człowiek]

Запитання про ксьондза Бжозовського
завдало мені клопоту.
Як розповісти про його життя тим,
що ледве про нього чули.

Найохочіше я намалював би постать на закруті вулиці,
як вона йде, підіймаючи на вітрі дзвін сутани.
Або як уклоняється, скидаючи шапку з миршавого хутра.
Старосвітська ввічливість викликає подив,
наче яблука, залишені на дереві для птахів.

Він належав до тих, у кого в дитинстві забрали вітчизну,
потім не мав уже нічого
і тому прагнув ділитися з усіма.

Пригорнув додому учнів, яким комуна закрила школу,
і жили вони, як у колгоспі.

Коли не було вже євреїв, він відкопував з-під трави мацеви.

Вшановував Маршалка Пілсудського так же часто, як і святих Господніх.

Здогадуюся, що аж до смерті вів суперечку зі своїм батьком.
Той не хотів, аби син був священиком. Нарешті сказав:
будь собі ким хочеш, аби лише був доброю людиною.

Przełożył Андрій Савенець

Архиєпископ Жицінський
[Arcybiskup Życiński]

Приснився мені.

Дав аркуш і сказав: Це важливо.
Намагаюся читати, але почерк нерозбірливий.

Роком пізніше схожий сон.
Правимо текст,
викреслює цілі сторінки.

Ми ніколи не писали разом
чому ж тепер підсовує мені
окрушки літер звідти?

Przełożył Андрій Савенець

***
[Świat za oknem…]

Світ за вікном – це місто,
драбини вогнів, вежі присутності,
ближче вулиця, непатетично порожня.
У дверях заснув ключ.
Я також є містом, світом, самим собою.
Розбудовується пам’ять, наростають
поверхи мрій. Підводжу руки,
витягнуті антени щастя й поразок.

Przełożył Андрій Савенець


Ars moriendi занадто розрекламоване
[ars moriendi przereklamowana]

Ліворуч руки – зима, праворуч – губи чиїсь,
спиною до весни
з задушливих тканин прямує долоня
на базар життя, більша за пухлину злоякісну.
Тож вдаю, ніби вслухаюся, коли щоночі вмираєш,
сни відлітають тихо,
рахунок склеює порожні крила і за мить в уяві
будемо вгадувати вголос слова,
це лише тіло, повторюєш,
вилежана мить остаточного
фіналу. Листя, що липне до черевиків, доторки снігу в обличчя,

іде на світло, зупиняється на обличчях і спливає їхньою
гримасою. Остання година – як цілунок просто в губи,
скрадливі порухи лише між рахуванням кроків
і сонцем на шибках,
до ранку.
Потім пустеля слова, хрест на стіні, деревина в руках.

przełożył Andrij Lubka

Тутешність
[Tutejszość]

видовжений хліб, з п’ятниці вічність відкладаємо на пізніше:
хтось вставив нас в особистий календар. Треба зберігати дистанцію, кажеш
тектонічно відсуваючи час –
дерев’яний барак, що закінчуються в недільному казанні. Наше очікування
щодня доходить досуті, здається. Не беру до уваги,
може, той травень і не дозволяв такого. Пам’ятаєш
ставок в котромусь із вісімдесятих років, я навчився навесні: з риби луску
ти здирала, а я думав, що ти знаєш, не піддаєшся чоловічим ритуалам,
клінічному обрізанню, що ти – це сирена.

przełożył Andrij Lubka

Сотворений не людською рукою
[Nie uczyniony ręką ludzką]

цього тижня врятовано трьох метеликів. Спасенні –
кажуть: метелик є душею, три душі, одна квітка у
вазонку, також жива істота, вбогі
діти отримали одяг і взуття, жебраки
під костьолом кілька злотих
а колись ми навіть взяли додому пса із притулку

не маю ілюзій, ніби я добра людина
обманюю сім’ю (не для доброї справи, а для власної
справи, відчуйте різницю)
підриваюся в робочий час
плачу за непотріб, підтримуючи державну економіку, яка
думає про споживачів лише як про основу бюджету
наче Симон закидаю сіті, риб’ячий хребет
застряє мені в горлі
сам себе пожираю
аж до миті потрійного одночасного зречення
відколи мені знову надали ім’я

як Фома мушу вмочити пальці у кров
щоб пізніше увірувати
може через це я – почесний донор крові

від мене сухий провіант жертвам повені
і десь три есемески на порятунок дівчинки
що бореться за життя
коли з мого абонентського рахунку пішло майже 10 злотих
її батьки молилися про пересадку такого маленького серця
молилися бо тут св. Овсяк не допоможе і св. Миколай
безбородий і не в чарівному вбранні, молилися
щоб померла дитина зі здоровим серцем, найкраще
якби у віці їхньої доньки – трирічної

розумію Марію Магдалину, запідозрену
патронку Ґрааля
бо ми навчені згадувати Юду за будь-якої нагоди

я не містик візіонер і не поет
з пороху промовляти не мусять
цим відрізняються час живих

радше як Юда Тадей що шукає свого
віддзеркалення Нерукотворний
схожий брат твій як близнюк

przełożył Andrij Lubka

даний
[zadany]

на кожному кроці боги сцють нам в очі і відпливаємо.
(…) Бог точитиме собі олівець,
А Христос у білих кросівках
буде обносити деформовану голову
також буде суджений за максими про бунт,
коли ще мандрував уздовж озера,
тепер бачу, що в нього теж вибухнула граната,
коли проходив між людей без кошика
(Боґуміл Грабал)

затоплений корабель і скручені вітрила що поволі спадають
на книжки
може так вперше помер у дитині бог
і це він сховався за щити вузьких полиць
за пальці долоні

решта це може видовжені гілляччя, поміж яким
старша пані в вікні
її кров що підшкірно лопається пророчий сон візія на стіні
забуті лісопилки електричні стовпи
розбиті ліхтарі порожні сонця над рампою хризантеми ніякі що проросли з асфальту
штучні козаки що їх надувають кольоровими губами опудала
курток на кожній зупинці

непритомний насичує слово мовчазний струмінь
це таємниця бачення
а важко їй, як землі під цистерною, як небові під цистерною

осінь у листі, напів збляклі стрічки підтримують
капличку, що завалюється
у зажуреного давно відпали з-під бороди руки згашений артефакт
і погасла зірка Мерилін Чамберз, зрівняна з сорокарічною
незайманкою, що виставляє свою цноту
на інтернет-аукціон, переросла її та кривава жертва, не вмістилася навіть
в одному кровообігу
Лілі без сукні Лілі після удару
заборонений плід вже не є міфом, і міфом стало вже все
польська хлопська душа,
Калі Мура, циганські королі і навіть те, що мить тому помер
Леві-Страус
Potentissimus est, qui se habet in potestate: не допоможе сповідь е-Богу,
спокута за кліком

надійшла смерть великого наративу що поля перетинає, хвилиться через
Інтерсіті Центральний – Щось Там сонце в купе засліплює замкнену
з глибин повітря лазур з-під зіниць
в трансі дорожніх знаків думки занехаяні пси що вдивляються
сорока в кістку цвяхи на смузі електротранспорт накинь хустку. Їду
по одне зізнання на двох подихах.

przełożył Andrij Lubka

Їду на Донець
[Jadę nad Doniec ]

Юрієві

у Швейцарію Донбасу. Так називають
ці захищені лісові масиви, лишень від кого захищені. Можливо,
від неймовірно рідкісної білої лисиці. Чи це не сліди її мікроскопічних
лапок ми познаходили з Юрієм у прірві снігу?
(її рани кровоточили, біля ями виднілися брунатні плями.)

Тоді ще плацкартом ми їхали крижаною ніччю у вовчі
нори, де за якийсь місяць буде
переховуватися скинутий син Янука, псевдонім «Хам» (цілком елегантний).

Затулявся мабуть ликом Святогірської Богородиці,
перед темною її щокою жінки засувають тонкі як спаґетті al dente
свічки. Але ми тобі заздримо.
(Всі вони хочуть мати дітей, але не можуть).

Тимчасом ми потрапили в холодну країну без
відповіді, зате з пророцтвом наскрізних обморожень. Шляхом каміонів
ми прямували на вже зовсім інший Захід.
Коли через Ригу мене побачили світла волаючих рибин Балтики,
а ваша країна опритомнювала повільний караван лісових смертей,
люблінські лікарі почали оперувати так, щоб уникнути обов’язкової ампутації.
Будемо довго слова возити від дому
до дому.

przełożył Andrij Lubka

***
[mam trzy ciernie…]

я маю три колючки
в оці
чотири біля основи носа
дві в колінах
і корону в серці

przełożył Andrij Lubka

комірки пам’яті
[Mnemony]

на мості обіймають
кожен твій
рух я риба
ти мій респіратор

przełożył Andrij Lubka

На звичайних похоронах
[Na zwykłych pogrzebach ]

Юрію Матущаку

надзвичайних людей покриває віко
як неочікувана атака, сором і облуда.
За таких умова це зовсім не символ часу але:
просякнута грудка
і жодні там заручини/народження життя й смерті
поміж ними грудка стає кісткою в горлі в очній орбіті долоні
пригоршні землі не буде, стукоту її об віко, ритмічного, змінні голосіння скорботного обрію землі.
Два полюси його тіла знайдено. Станція Дніпропетровськ-Запоріжжя-Загублене Тіло
Не вдарить рапсодія Бема, ані такт Мендельсона, хоча рядок дівиць чекають на усміх Його.
Тканину чверті трильйона дотиків подихів
повезу за стовпи на кордоні, віддам у руки стерильної рукавички – поцілую, благаючи: Дайте нам результат, що це його губи волосся груди.
Грудка – відповідь буде.

Грудка подиху
грудка дотику
грудка усмішки
грудка результатів
янгольська грудка нищівна
грудка.

Моя твоя наша його
грудка
грудка
грудка.

przełożył Andrij Lubka


Stanisław Żurek

Волинь! Волинь!
[Wołyń! Wołyń!]

волинь ти – до неба!
вoлинь ти – до землі!

як почути живих
закопаних у землі

вкинутих до криниці
спалених в крику вогню

як почути
коли вирвано тобі язик

як побачити
коли видовбано очі

як доторкнутись
відрізаних грудей жінки

як молитись
до розп’ятих

діти не підбіжать
насаджені на штахети

як заспівати псалм
коли в руїнах костели

волинь ти до неба!
вoлинь ти до землі!

przełożyła Ludmiła Siryk

Ходжу по Бескидах
[Chodzę po Bieszczadach]

я постійно ходжу по бескидах
та тепер вже уявою тільки
душить плач але в їх краєвидах
серцю краще бо світла в них стільки

говорю з волосатим ночами
хрест важкий на тарницю несу
сповідаюсь за все поки стану
перед вічним ликом Його.

11 лютого 2016

przełożyła Ludmiła Siryk

Триптих
[Tryptyk]

1. Віра

Зернятко піску
з якого

пророста й виростає
скала

2. Надія

зі слів так часто
вироста бур’ян

що
сію під вітер

3. Любов

із гострої
вершини гір високих

я зійшов у долину
що заростає мохом

Старе Сьоло, серпень 1995

przełożyła Ludmiła Siryk

Танцюючий з вовками
[Tańczący z wilkami]

хапався скель і
прилітаючих птахів
вітер білив і скидав мої коси
мов трава
різками його шмаганий
я гнав уперед життя
або від нього тікав

очі джерел посохли
яри із зеленим небом
виводив на полонини
звідки було далеко
і гірко було

а я
очами її проникнутий
танцював посеред крові
з палаючим факелом
вовчого еха

ще трава там витоптана
до самого берега

Старе Сьоло, 25 липня 1995

przełożyła Ludmiła Siryk

Фрагмент із поеми

Ватра (поема бескидська)
[Watra (poema bieszczadzkie)]

***
ікони мадони: лиця
наших жінок дo яких
ідем як паломники коли смеркає
коли вогонь у нас згасає
а за плечима ліс неспокій темний

ікони мадони: лиця
oсмалені світлом, очі
по повіні рік
простують нам сонцем
дороги тернисті
і попіл тулять у сніг

лиця наших жінок: ікони
мадони в oпущених церквах
домівках
витирають смолисті сльози
бережуть нас від бурелому.

przełożyła Ludmiła Siryk