Kolekcja tłumaczeń – język ukraiński

Kolekcja tłumaczeń

Język ukraiński

Marcin Czyż

Marek Danielkiewicz

Anna Goławska

Zbigniew Włodzimierz Fronczek

Urszula Gierszon

Krzysztof Guzowski

Magdalena Jankowska

Waldemar Michalski

Wacław Oszajca

Alfred Marek Wierzbicki

Bohdan Zadura

Aleksandra Zińczuk

Stanisław Żurek

---

Marcin Czyż

Добраніч у Люблині
[Dobranoc w Lublinie]

Пам’яті Ю. Чеховича

Чай вистигає, а час ні,
час випиває наступні схололі чаї.

Вечір скінчиться
темною поверхнею під очима, в якій
кажуть, найкраще відпочивати.

Чай не п’ється,
часом лише читається на добраніч вірш:
де на луці поета тиха самотність міста.

Спиться, час п’є
тихше.

Przełożył Андрій Савенець

Чортяча лапа
[Czarcia łapa]

Таємничому Люблину

Свербить, закручує кучерики попід пахвами.
Робить ставки у казино в Монте-Карло,
вранці в Чортополі п’є какао.
Приправляє страви швидкого приготування.
Трахає, не озираючись на рапорти
про перенаселення найрелігійнішої з планет.
Трахає, лоскоче й шкрябає,
тому й дружить із жінками!
Приносить зморшки біля очей
попри те, що дружить із жінками!
Позасновувала косметичні фірми
й кабінети біологічного відновлення.
Є в логотипі фірми «Мерседес».
Втручається в нафтопромисел,
маже нафтою білочок та інші
бідні створіння, яким нутелла
не потрібна для виживання.
Має отримати Нобелівську премію миру,
має стати папою римським.
Присудилася Дороті Масловській
під виглядом Ніке.
Ставить ріжки немовлятам,
її видно на знімку мозкових
шлуночків мого сина!
Показує на ньому OK.
Дзвонить до мене й каже, що
має для мене роботу.
Вистачить, що робитимеш
добру міну при поганій грі,
каже мені й гладить
фото в моєму резюме, яке здобула
колись давно на якомусь гіпнотичному
кастингу.

Przełożył Андрій Савенець

Переклади здійснено в рамках стипендії Президента Міста Люблина для осіб, що займаються художньою творчістю і ширенням культури, призначеної на реалізацію мистецького проекту „Приготування польсько-української антології поезії про Люблин »Люблин здаля, Люблин зблизька«” (2015).

Tłumaczenia zostały wykonane w ramach Stypendium Prezydenta Miasta Lublin dla osób zajmujących się twórczością artystyczną i upowszechnianiem kultury przyznanego na realizację projektu artystycznego „Przygotowanie polsko-ukraińskiej antologii poezji o Lublinie Lublin z dala, Lublin z bliska” (2015).

---

Anna Goławska

ліхтарні
[latarnie]

ліхтарні це вуличні панни з вузькими стегнами
з важкою гідроцефалією блиску
що вгинає їм тонкі шиї

доводять до шалу крилатих комах
і відсилають назад у небо
щебетливе насіння мжички

виходять вечорами в надто облягаючи сукнях
з плямами від іржі і липкої ґуми,
жованої підлітками

аби всю ніч тихо без натяку нарікання
тримати зле вовкувате місто
na ланцюгах світла

переклала Галина Крук

супермаркет
[supermarket]

живу в передмісті
де безликі автомобілі
замикають за собою брами з «охороною»
не знаю тут нікого а ви пане
такі незмінно відкриті теплі
ваша внутрішня гармонія
дає мені почуття безпеки
ведете мене від холодильника з рибою
крізь пахучі бальзами
до гарячих тістечок
можу бачити торкатися смакувати
залишаєте мені час на прийняття рішення
не змушуєте лише заохочуєте
і щоразу іншу річ пропонуєте
майже задарма
але ж навіть почуття мають свою ціну

я знаю вам не по кишені стосунки
тільки з однією жінкою
але як би я хотіла щоб хоч раз
ви запхали свій червоний листочок
тільки під мої двері

переклала Галина Крук

більшість предметів що зустрічаються
в квартирі
[większość przedmiotów spotykanych
w mieszkaniu]

більшість предметів, що зустрічаються в квартирі
врешті зазнає прогресуючої персоніфікації
особливо вечорами
стежать за мною в коридорі кімнаті й лазничці
вісім електричних розеток –
на кухні всі мають встромлені в очі металеві вилки

виймаю коркотяг а він
піднімає і опускає плечі
над цупкою сукенкою як жінка
що танцює на столі
під яким соснові сучки і річні кільця
разом укладаються в зле обличчя

завбачливо закриваю йому рота
ступнею взутою в тапок
з імітацією леопардової шкури

переклала Галина Крук

Аґрідженто
[Agrigento]

Аґрідженто пливе над долиною храмів
вириває дзьобом колючки з м’ясистого листя опунції
гойдаються обдерті щогли катедри
вдалині блищить темна луска моря

простягаєш мені на виделці біле тіло тріски
набухлі родзинки і вино в тонкому бокалі
а потім рушаємо
розгойданим моряцьким кроком
позолоченою палубою міста
стегно до стегна як сіамські близнюки
час-від-часу цілуєш мене
устами із запахом риби
з-під лавок пришвартованих вздовж вулиць
до нас придивляються бурі коти
які ніколи не їли досита

вранці коли в борт міста
вдарить перша хвиля сонця
спатимеш замотаний у простирадла
з дерева зірветься паршива помаранча
прибиральниця постукає в двері

переклала Галина Крук

Піза
[Piza]

Я їх фотографую коли вони обертаються спинами
до поліцейського який вийшов крізь міську браму
так як виходять за поріг дому
або на балкон викурити цигарку

Ніхто не впадає в паніку все виглядає
як добре розіграна театральна вистава
Вони ховають до чорних сміттєвих мішків
м’які іграшки ролекси дольче ґабани
і криві пластиковi вежі а він дивиться
у блакитне небо і огортається хмарою диму

Коли вони бачать що я їх фотографую
піднімають долоню на знак привітання
але не посміхаються до мене
і не намагаються продати мені навіть коралі
за євро яке ношу в кишені
про всяк випадок

переклала Галина Крук

---

Zbigniew Włodzimierz Fronczek

Чотири іпостасі Софії O.
[Cztery wcielenia Zofii O.]

    Софію O. знаю в обличчя. З’являється в місцях, які .люблю і де часто буваю: у кав’ярні «Світанок», кінотеатрі «Космос», Саксонському Саду. Колись у книгарні «Альбатрос» читала свої вірші.
    Отже вона – поетка, має чоловіка, не знаю, чи має дітей.
    Одного разу в бібліотеці заступила мені дорогу.
    – Знаю про тебе більше, ніж ти думаєш, – проказала. – Хочу, аби ти також дещо відав про мене! Я вже на цьому світі четвертий раз! Розумієш? Ні, ти не розумієш! Отож послухай!

1.
1675 року, я, іспанська принцеса, свою п’ятнадцяту весну зустріла, нещасливо закохавшись. Нещасливо, бо моїм обранцем був мандрівний фокусник. Ми не встигли втекти, батьки віддали мене до монастиря. Через три роки я померла з розпачу, захворівши на невідому недугу, хоч дехто відверто казав, що напевно-таки з туги та печалі. Залишилося по мені сто шістнадцять балад. Співають їх донині, але ніхто не знає, що я – їхня авторка. Вчора по радіо одну з них почула у виконанні самого Жоржа Брассенса1!

2.
Століттям пізніше я з’явилася знову. Року 1796 мені виповнилося шістнадцять, була вже заміжня. Ми з чоловіком мандрували преріями Америки, біля річки Аґассіз його застрелив індіанець і скальпував на моїх очах. У його наметі я виправляла шкури і коптила м’ясо. Мої пальці огрубіли, а нігті стали подібними до кігтів. Думала, що перетворюся на ведмедя. Цього не сталося, а коли напали на нас невідомі чоловіки, то один забрав наших коней, другий – шкури і зброю, третій – мене. Ми віддалилися в улоговину, де стояв дерев’яний будинок, за яким – гори у велетенських білих шапках снігу. Чоловік був добрий для мене, через дев’ять місяців я вмирала від важких пологів, а він ридав наді мною. Можеш собі уявити, що скучаю за ним, як за ніким іншим?
Звідки це знаю? Зі снів! З кожного наступного сновидіння дізнаюся щоразу про щось нове!

3.
Півтораста років тому всі захоплювалися моїм ясним поглядом, білявим волоссям і стрункою фігурою. Не підозрювала, що задушить мене вбивця, найнятий коханкою мого чоловіка. Заскочив саму в кухні і защемив пальчиська на моїй шиї. Встигла помітити, що йому подобаюся, тож розірвала сукню, аби відслонити груди. Не міг стриматися, щоб їх не торкнути. Коли дібрав смаку в пестощах, ударила його дзбаном. На жаль, надто слабко, зомлів тільки на мить, не встигла втекти. Добре зробила, завдавши негідникові болю, тим полегшила йому злочинний труд, бо не вбивав мене лише заради грошей, а ще й з ненависті. Отже довго не мучилася.
Чому я це кажу? Нагадуєш мені того вбивцю!

przełożyła Olena Krysztalśka

Навіщо ж гробареві гроші?
[Po cóż grabarzowi pieniądze?]

Він вирушив до Греції з Любліна через Краків, Будапешт…
У Салоніках знайшов роботу на цвинтарі і не міг її покинути, хоч не прив’язувався до місцевості та людності. У Польщі залишив навчання і двоє наречених…
Ми балакали в забігайлівці під Афон-горою, звідки багато віків назад – якщо вірити міфам – Ясон вирушав по золоте руно.
– Я вивіз дві тисячі покійників, – робив переді мною звіт сумління. – Немало. Стільки голів нараховує Чмелюв, у якому я виріс. У ліжку одного з небіжчиків знайшов торбинку, повну драхм. Зважував її на долоні, коли з’явилася сестра покійника. Не приховувала розчарування: в домі брата очікувала достатку, а застала злидні.
Отже підсобив їй тим, що знайшов.
– Навіщо гробареві гроші? – питав, либонь, швидше себе, ніж мене.
Аби утвердити його в думці, що не помиляється, я заплатив за два кухлі пива, яке він зі мною випив.

przełożyła Olena Krysztalśka

Жінка мене б’є
[Kobieta mnie bije]

1.
«Жінка мене б’є!» – ти знаєш цю скаргу і подив чоловіка: а що ж то за напасть така?
Не він перший, не він останній!
Гетьманша Огінська* срібну таріль згортала в сурму, а чоловіка – як свідчать багато літописців – хапала за комір і виставляла за вікно. Гуманна баба, могла ж і на брук кинути. Не кидала, бо брук твердий.
«Жінка мене б’є!» – кричить актор, а публіка сміється.
Бо ж не про співчуття передовсім ідеться!

2.
А така собі блакитноока Ганна, випещена сорокарічна молодичка, спритний менеджер культури, також уміє стиснути кулачки, про що найкраще знає Карл, її чоловік.
Того дня, коли ми з Мєцем і Стасем потягували пиво, він відшукав нас у Саксонському Саду і обрадував підбитим оком.
– Б’є мене! – хотів пожалітися, а не будити сміх, тож знайшов співчуття. – А я ж направду не хирляк! – ридав над собою.
– Така сильна? – допитувався Стас.
– Як тур! – запевняв урочисто.
Знав її і я. Колись давно, тоді, коли в її житті ще не було Карла, я дозволив собі сміливий жест і торкнувся її плеча.
Не зустрів опору, відтак обстежив ще й м’який живіт, і гладкі стегна. Знаю, що кажу. Не було то мускулисте тіло атлетки.
З тих пір минуло трохи літ.
Безперечно, набула несамовитості і мускулатури.

3.
– Мамо! – просив п’ятилітній хлопчик. – Я пограюся ще хвильку.
І патичком на піску креслив ієрогліфи.
– Повертайся, бо я тобі намну вуха, – попередила мати. І він слухняно потюпав за нею.
Я дивився на них ззаду. Бачив його дещо стоптані черевички і її зграбні ноги, хвилі ясного волосся, сідниці, обтягнуті клітчастою спідницею.
– Не відмовляйся від своїх бажань. Що ж тобі зостанеться, якщо ти їх позбудешся? – застеріг я малюка.
Вона першою повернула голову. Обличчя мала прекрасне, але погляд драконівський.
– Якщо ти шукаєш ґудзя, то я розтрощу парасолю на твоєму лобі! – прозвучали її слова.
У поемі майстра Адама** один з негідників вживає подібну фразу, і якби вона прозвучала дослівно, ми, можливо, могли б усміхнутися. Але тут не йшлося про обмін посмішками. Тут ішлося про виконання погрози.
А я цього, звісно, не хотів. Тому й змовчав.

*Вираз звучить у фільмі Сексмісія /«Seksmisja»/, який визнано польською комедією століття. Подія відбувається у 2044 році: оживають двоє чоловіків, яких було піддано гіпотермії піввіку назад. Але що то за світ?! Немає у ньому чоловіків! Була війна, вигинули, проте жінки досконало справляються самі, розмножуються з допомогою партеногенезу, тож ті двоє, які прибули з минулої епохи, вже зайві. Жінки намірилися пристосувати їх для потреб своєї спільноти, не зупиняючись і перед кастрацією.

**Гетьманша Огінська /Hetmanowa Ogińska, Hetmanowa Aleksandra, pani na Siedlcach Ogińska / Гетьманша Александра, пані Огінська із Сєдльців (1730-1798) – умілий політик, філантроп, красива жінка, залюблена в мистецтво й митців, і при тому наділена незвичайною фізичною силою.

*** У творі Адама Міцкевича Повернення тата / «Powrót taty»/ один із розбійників каже до спійманого купця: «Я перший розтрощив би палицю на твоїй голові…»
трьох глухонімих синів. Про них я наслухався багато розповідей. Один із цих трьох, здається, найстарший, виламував штахети у паркані, що оточував садибу мого дідуся.
– Бісівське насіння! – нарікав дідусь, ремонтуючи зіпсуту огорожу.

przełożyła Olena Krysztalśka

Яструб, заeць і ставковий лунь
[Jastrząb, zając i błotniak stawowy]

Всі птахи – хижі, повідомляють орнітологи. Хижий і дрізд,
який ковтає слимака, і горобець, який чигає на муху. Ті, що хапають дроздів та горобців,– то кігтисті.
Важко з таким висновком не погодитися.

1.

Яструб атакує голубів, але не людей чи військові автомобілі. І все ж Станіслав Смага, бравий командир взводу, зазнав нападу птаха. Віз на полігон амуніцію. Світило сонце, взводний розмріявся про очікувану зустріч з дівчиною: уявляв дівочі коліна, ясно-червоні нігті, ґудзики на блузочці, яку прийдеться йому розстібати… Аж ось із повітря атакував його яструб. Великий, наче літак. Порівняння з літаком, навіть з бойовим, здається тут доречним, бо хто ж чи що ж атакує військовий транспорт?
– Мабуть, свою тінь на віконному склі транспортного засобу порахував за легку здобич, – звітував гордий собою взводний, бо його транспорт вийшов без ушкоджень з-під пташиного нальоту.

2.

Колись-колись, під час весняних ризикованих ескапад, один із шляхів у Бескидах я долав з випадковим туристом. Там, де дорога повертає до Камйонки Вєлькєй, ми натрапили на мертвого яструба, розпростертого на кущах тернини. Тримав у кігтях неживого зайця. Десь-то схопив його два чи три місяці перед нашим приходом. Упольований русак останнім зусиллям потягнув свого вбивцю до колючих чагарників і той опинився у смертельній пастці. Я торкнувся пташиних кігтів, пір’я, розтуленого дзьоба.
– Лишилося напхати, якщо хто уміє, – розсудив мій товариш.
Я погодився з такою думкою, але не було то заняття для мене.

3.

Кажуть: борг і смерть не мине. Смерть, згоден, не мине, а від боргу кожен пробує ухилитися. Буває, що декому це вдається. Один з моїх боржників замість позичених грошей приніс напханого птаха. Кажуть також: від поганого боржника і полову бери! Мертву птицю я прийняв без заперечень. Був то ставковий лунь, великий птах, бронзувато-синій і кігтистий. Мав зимні скляні пацьорки очей, під крилами – мішечки хімікалій, щоб нав’язлива міль не жерла. Я подякував і того ж вечора виніс експонат до ближнього парку.
На світанку його вже не було.
Не маю сумніву, що відлетів.

przełożyła Olena Krysztalśka

Постріляймо собі
[Postrzelamy sobie]

1.

Mав п’ятнадцять літ і був королем нашої вулиці. Зброєю слугувала йому рогатка.
– Хуліган, – казала про нього моя мати. – Не смій з ним зустрічатися! Але я, семиліток, як шуліка дощу, прагнув бути свідком його вихваток. Цілими днями він стріляв по пляшках з-під молока і пива, виставлених на руїнах Замкової Гори. Від влучних попадань вони лопалися з тріском, як горіхи під молотком. Його шанувальниками могли бути не всі, лише обранцям дозволяв торкнутися своєї зброї. Коли ж стрельнув у бездомного пса, я пожбурив у нього гнилим яблуком. Було це як оголошення війни. Мені вдалося тоді втекти, але мусив стерегтися, щоб не потрапити до його рук. Біг час, я уникав кари, і це будило в ньому злість. Якось з’явився під воротами нашого двору.
– Візьми пару пляшок, – закликав примирливо, – постріляємо собі!
Я не піддався, не висунувся з-поза мурів фортеці, знав, що надавав би мені штурханів.
Несподівано він зник з нашої вулиці. Надійшов час безвладдя. Рогатки вийшли з моди.

2.

Ян Юзеф Щепанський, польський прозаїк, а водночас і справний альпініст та витривалий мандрівник, колись записав веселу пригоду молодості. Після останньої війни мандрував через Татри. Безпечно перейшов межу з Чехословаччиною, але недоля хотіла, щоб наштовхнувся на патруль чеських солдатів. Прикордонники могли побажати доброго дня і піти далі своєю дорогою, але могли й арештувати, звинуватити у шпигунстві чи навіть застрелити. Командир патруля неочікувано запропонував стрілецькі змагання. На найближчому пні установив порожню консервну банку і подав пійманому пістолет. Не міг відмовитися, тримав його у тремтячих руках, отже промахнувся. Тоді командувач узяв зброю і похизувався влучним пострілом. Задоволений собою, люб’язно дозволив письменникові простувати далі.

3.

У той час, коли Щепанський писав оповідання про пригоду в горах, я міряв Африку. В Альгерії потрапив до авто одного офіцера, їхали 200 кілометрів через пустелю, жовтий колір піску колов очі. У певний момент водій загальмував машину, можливо, відчув себе втомленим.
– Умієш стріляти? – вразив мене питанням.
– Умію – буркнув я, бо що мав казати?
– То – постріляймо собі! – сказав радше до себе, ніж до мене. Спочатку я не зрозумів. Збагнув, коли на задньому сидінні побачив прикритий попоною, добре відомий з вигляду автомат Калашникова. Вигріб з багажника п’ять жерстянок з-під пива. – Постав-но їх, – тримаючи в руці гвинтівку, вказав на простір перед нами.
Я рушив уперед, а він за моєю спиною – чув це виразно – відтягнув спусковий гачок. «Стрельне мені в спину! – вразила думка, і я вже хотів, було, впасти на землю, повзти або, може, – таке теж допускав – утікати викрутасом і підстрибом! Ще не встрелить, – переконував сам себе, – бо тіло схоче залишити у пісках, далеко від шосе». Отож я ступав уперед і рахував: ще крок, ще два, може, три і тоді – на землю! Піт заливав мені очі.
– Досить! – гукнув він.
Тоді я озирнувся. Ні, не цілився в мене. Гвинтівку тримав піднятою вгору. Я встановив бляшанки. Коли стояв біля нього, він вистрілив. Поцілив у чотири, гаркнули прострелені, п’ятої куля не дряпнула. Тоді подав мені карабін. Я прошив кулями і п’яту, і ті чотири, що були вже понівечені ним.
– А ти кто? Вирвалося йому питання, по-російськи, ясна річ, бо його готували в Москві.
– Снайпер, – буркнув я, бо що ж мав сказати?

przełożyła Olena Krysztalśka

Три женихи для Єви
[Trzej mężczyźni Ewy]

Гаряче літо 1971 року я проводив у селі, в домі мого дідуся Александра і бабусі Гелєни. Дім стояв Греції з Любліна через Краків, Будапешт у саду, збоку – обора, стодола під стріхою…
Вранці будило мене дзвінке клепання кіс, які цілий Божий день повинні були класти покотом лани ячменю і жита. У тіні яблунь, обліплених рум’яніючими плодами, я старанно вивчав твори філософів і поетів, відкривав для себе, що світ не стає кращим, хоч і не бракує йому краси. На Побережжі замовкли постріли*, по лугах мого села гуляли лелеки, у старих садах шаленіли дрозди. Духмяними вечорами вчувалися мені багатообіцяючий сміх дівчат і далеке шипіння зорепаду.
На гадку спадає розмова моєї сивоволосої баби Гелєни з сусідкою Валеркою, матір’ю вродливиці Єви. Бабка зажила авторитету мудрої, Єва – успіху, а сусідка – клопоту. З’явилося троє кавалерів, хлопів на вибір, готових до женячки. Але якого ж вибрати? Просили поради. Бабуня воліла радше мовчати, ніж вказати на якогось.
Ян Бартос, хлопець з нашого села, роботящий, як віл, Стах Крувка – гордий повітовий чиновник, і той третій, Генек Тваруґ, незнайомий мені, буцімто казково багатий.
Мені подобався Ян. То з ним я відкрив для себе, що не боюся вогню**. З палаючого дому в сусідньому селі ми разом виносили господарські речі, відра, постіль, одяг, миски й тарілки. Звільнили з обори корів, зі стайні – коня, з ланцюга – собаку Султана.
Стах з’являвся в домі Єви з течкою, напханою хлібом, ковбасою, халвою, шоколадом, яким наступного дня пригощала мене сусідка.
Утім, я дещо перебільшив, кажучи, що третій був мені незнайомий, адже бачив його на забаві у пожежному депо. Танцював з Євою до білого світу. Були задивлені в себе. Міг би я додати, коли б хтось запитав, що були щасливі. А потім, про що знав тільки я, не пошкодувала йому вділити своїх принад. У полях за депо я був – даю слово – випадковим свідком їхніх любовних утіх. Довго снився мені ночами її вигук насолоди.
Вибрала – не знаю чому – Стаха Крувку, а Ян плакав цілий місяць. Я казав йому: смійся з того, але сміятися не хотів, ридав і стискав кулаки.
Я не бачив її більше, нібито в Ґданську чи Оліві народила трійко чудових діток.
Мабуть, не згадалось би мені ніколи про Яся, пожежу, собаку Султана, смак шоколаду, коли б не одна зустріч минулої осені.
Із Сандомира в напрямку мого села віз мене елегантним фордом незнайомий чоловік. Говорив багато – про себе, про світ. Дотепно, натхненно. Коли запитав, куди прямую, я назвав село.
– Як, як? Єсьони? – зацікавився. – Мав я колись там дівчину! Ах, що за темперамент! Якось, по забаві у Двікозах, всю ніч ми кохались у збіжжі, – зітхнув замріяно. – Хотів, було, навіть женитися, але вибрала іншого, – згадував без печалі.
– Генрик Тваруґ? – зважився я запитати.
– Ви, пане, мене знаєте?
– Ну, трохи знаю про пана! Але про те, що всю ніч у збіжжі з Євою, – то пан надто перебільшив. Адже почали на світанку!

* У грудні 1970 року влада застосувала зброю проти робітників-страйкарів. На польських вулицях загуркотіли танки і бронетранспортери. Були убиті й поранені. На одному з танків в’їхав до Ґданська хлопець з Єсьон, капрал-підхорунжий. Коли затихли постріли, розвіявся дим, той капрал-курсант на башті танка розстебнув ремінця каски і, задоволений з добре виконаного наказу, оглядав розбиті автомобілі, потовчене віконне скло, і хтозна, може, й рахував убитих і поранених. Тоді з-за ближніх воріт десятилітній спритник вцілив каменем у неприкриту голову. Кров захляпала солдатський мундир. Мав півроку звільнення і добру науку, сміялися в Єсьонах.
І цю оповідь із засторогою у кінцівці я подаю як настанову, як розраду і пам’ять.

** Чому в гасінні пожежі ми брали участь тільки удвох із Ясем? Господарів не було вдома, а пожежники приїхали, як то кажуть, на сигналі, коли вже ми вирятували все, що було до порятунку.
Скинувши із себе порвану сорочку, обвуглені черевики, обгорілі штани, я у підштаниках полишав місце бою з вогнем, аби на сусідньому дворику змити з себе сажу, коли відчув на собі сповнений подивування погляд начальника пожежної команди. Я зрозумів, що охоче бачив би мене у своїх лавах. Я вже, було, й руку підніс, щоб утвердити його в цьому намірі, але він, вочевидь, здогадавшись, що бачу його захват, відвів погляд на пожарище.
У лави пожежників я потрапив дещо пізніше – як спортивний інструктор.
Запропонували мені ведення підготовчих вправ з пожежниками в Нижніх Ґурках, я прийняв пропозицію і з’явився для занять у пожежній частині в середині жовтня.
– Почнемо з плавання, – заявив я кільканадцятьом здоров’якам біля протипожежного басейну. – І не перервемо купання навіть в найсильніші морози. Починаємо зараз. Зняти мундири!
– У нас нема плавок, – писнув хтось.
– То голяка! І я сам у вбранні Адама шубовснув до басейну. Проплив у крижаній воді п’ятсот метрів, вискочив і взявся неспішно обтиратись. – За тиждень щоб усі були в трусах для купання,– заявив твердо. – А «мамині синки» хай лишаються вдома!
«Мамині синки» – цей вислів ще довго повторювався в тій околиці. Матері одного з таких не подобалася моя муштра, спортивні змагання і вправи. Не хотіла, щоб син набрався катару. Знала, за якими дверима приймають доноси. Заявила, що інструктор намагається місцевих пожежників перетворити на ворогів народів.
Не мав уже нагоди змушувати відважних пожежників з Нижніх Ґурек до зимних купань.
Сам собі винен. Для екстремального спорту було, вочевидь, ще зарано. Міг з хлопцями тренувати хіба що присідання в гімнастичному залі та стрибки на свіжому повітрі.

przełożyła Olena Krysztalśka

Папа Римський, хлопець і голуб
[Papież, chłopiec i gołąb]

1.

Посеред садово-городніх ділянок
великого міста,
у пору вакацій,
заскочено десятилітнього хлопця.
Брудний і голодний, він викрадав помідори,
що вже рожевіли, малину та моркву.
Хотів небагато. Сховатись на деякий час,
аби потім ровесникам розповідати
про подорож дальню й цікаву.
Насправді ж на неї ніколи
не стачило б статків
його безробітних батьків.
…Уночі я не можу заснути.
Якби міг, я віддав би йому –
з літ минулих – мандрівку свою із батьками
до півострова Гель1 і до Морського Ока2.

2.

Півсонна станція.
Автобус у конвульсіях, а перед ним – дорога дальня.
Скрипаль на лавці жалібно заводить:
«Не залишай ніколи у нужді
дитину, жінку, птаха…»
А збоку голуб зранене крило під лавку тягне.
Картина ця, але не спів, спокою не дає.
Я сиплю пригорщу монет
у шапку музиканта, неначе він – або святий,
або звичайний фельдшер –
знов може голубові небо відчинити.

3.

З вікна Ватикану
Папа завершує проповідь. Благословляє.
За плечима його – бачу це на екрані
свого телевізора дуже виразно –
хлопець той показався.
Уже не брудний, не голодний. Усміхнений.
Ось із руки його знявсь білий голуб у небо.
Помилятись не можу. Це той, безперечно, той голуб,
що в місті моєму кілька днів перед тим
тягнув поранене крило.

przełożyła Olena Krysztalśka

Кохання Ванди і Єжика
[Miłość Wandy i Jerzyka]

Сжик – то здрібніла форма від імені Юрек, Єжи.
Єжик Боцян був блакитнооким блондином, чоловіком Яськи Струзік.
Він любив багатьох жінок. Розповідь вестиму про кохання Ванди і Єжика (а не Яськи і Єжика), хоч, можливо, слово «кохання» я мав би тут замінити на «танець», бо від танцю, власне, все й почалося.
Станцювали голими. Ванда і Єжик. Лише раз, як видається. Боронь Боже, щоб на забаві чи якійсь вечірці. У порожній стодолі, за селом. І підстерегла їх Яська, як я вже сказав, дружина Єжика. Ні, не перервала любовної втіхи. Тож танцювали довго. Втішалися танцем, своєю наготою, мелодією тіл.
Потім мусив обняти її, повалити, розметати їй стегна.
То не важке для уяви.
Трудніше уявити собі, що відчувала Яська: стид, біль, розпач, приниження… А може, бажала суперниці смерті? І таке можливе.
Ванда й справді померла молодою. Але хіба ж і молоді люди не вмирають?
Яська народила двох доньок, Єву і Ядвігу. Раділа життю. Ніколи не сказала чоловікові про його зраду, зізналася лише моїй тітці – Гелі. Але перед тим дійшло до сварки Єжика і Яськи.
– Ніколи тебе не любив, я кохав тільки Ванду! – видихнув раптом у гніві.
Потім вибачався, але жінці ті слова були болючіші, ніж вигляд голої Ванди в його міцних обіймах.
Про все це я дізнався від тітки Гелі, як вже сказано мною, приятельки Яськи.
Немає серед живих Яськи, нема і Єжика.
Немає й тієї стодоли: якоїсь гарячої літньої ночі згоріла повністю, вітер розвіяв попіл, немовби хтось хотів витерти з краєвиду і людської пам’яті те місце любовного шалу й ароматів кохання.
Не знаю чому, але потреба опиратися тій силі нищення поганих місць і знадливих картин змусила мене знайти слова, в яких це грішне кохання можна зберегти.

przełożyła Olena Krysztalśka

Констанція, метелики й лікер
[Konstancja, motyle i likier]

Не можу сказати, що знайомство з нею не було вдалим.
Мені було 19, їй на чотири роки більше. Зустрілися в підгірському пансіонаті у Бескидах. Колекціонувала метеликів. Озброєна сіткою, слоїками і вигадливими трутизнами, вирушала на лови: у гори, приярки, на луги.
Мені теж не були чужими емоції колекціонера. Я збирав старі мапи, гравюри, рукописи. Але щоб умертвляти метеликів?
– Спричиняєш смерть прекрасним створінням, – казав я.
– Виконую завдання науки, – відповідала зверхньо.
Охоче бачила в мені супутника для походів. Бувало, тягнув за нею сумки, сітки, у слоїках – зловлених метеликів.
– Почуваюся при тобі безпечна, – почув зо два чи навіть зо три рази.
І ще один її вислів я мушу відзначити:
– Ти був би добрим чоловіком. Небагацько вимагаєш, – зізналась, коли на світанку полишала мою кімнату…
По роках, не так щоб і багатьох, зустрів її у пивній (але не була то, хай ніхто так не думає, закусочна для науковців, скоріше – для трамвайників) над чарчиною зеленого лікеру.
А по двох днях у кабаку «Акапулько» наштовхнувся на неї знову. Потрапив туди цілком випадково. Тож не можу виключити, що і її заманив туди випадок, а судження, що колекціонує чоловіків, як колись метеликів, було б необачним і несправедливим.

*

Згадую про неї з симпатією.
Назви метеликів, польські і латинські:
Niepylak apollo, Parnassisus apollo, аполлон;
Modraszek łazurek, Polyommatus icarus, голуб’янка;
Wąsatka paskówka, Adela degaerella, вусатка – тішать мене й донині.
Так, так, я багато за що їй вдячний. Також і за ту ніч, коли – повім це так – довго пестив її руку.

przełożyła Olena Krysztalśka

Гола жінка на столі
[Naga kobieta na stole]

Блакитноока Фльорка, найкрасивіша дівчина села Домб’є, стала дружиною Антонія.
Антоній мав душу артиста, прекрасно співав, умів вистругати з деревини кінську голову і святого Яна Непомуцена. Фігурку святого помістив у капличці над потоком, дві дерев’яні кінські голови – при хвіртці до свого господарства. Ксьондз освятив фігурку, статуями замилувався. А такий собі Роман Медай не умів ні співати, ні різьбити. Умів натомість ходити тихо, як кіт, і заглядати вечорами через вікна до чужих халуп. Робив це в дитинстві, не перестав і після повернення з війська. Відомо: коли в халупі світиться лампа, а у вікні бракує фіранки, то видно все, що поробляють хазяї.
Єдине вікно хатини виходило на дворик. Непрошений переліз через огорожу з ліщини, підповз до вікна. І що побачив? Голу Фльорку на столі! Антоній сидів на стільці і вдивлявся у свою голісіньку дружину. Захоплювався її грудьми, пупком, круглими стегнами.
Роман також міг помилуватися, але забажав постукати у вікно.
Зруйнував захоплення господаря, той зірвався, задмухав лампу, вхопив кия. Та непрошений гість кинувся геть, і вже звіддаля донеслося його хихотіння.
Я думаю собі, що його більше зацікавив сором Антонія, ніж нагота Фльорки.
Але таке буває.
Коли б не постукав, не вчинив так негоже, ніхто ніколи не розповів би мені цієї історії.

przełożyła Olena Krysztalśka

---

---

Krzysztof Guzowski

Наш маленький сад
[Nasz mały ogródek]

Ми задивлялися у себе
(ні ми у себе загортались)
вважаючи що увесь світ
це наш маленький сад:
цибуля і часник –
такий собі маленький Єгипет

наше піднебіння наче небо
пісочниця немов пустеля
невеличкий пагорб – гора Синай

ми малювали світ фарбами уяви
кордони можливостей визначила межа
і так ми прожили аж до часів Ноя

коли потоп вирвав цибулю і часник
нам стало так погано
наче хтось згорнув небо і кудись переніс

przełożyła Lila Rytsar

Ґудзик
[Guzik]

Забагато взявши на себе
не здатен відірватися
від власних справ

розчулений кожним
защіпанням і розщіпанням
хотів би часом відійти убік
і відпочити

якби спустився на землю
то би не був самим собою
раз промовлене Так
тягне його за вухо

колись однак
допнеться свого

przełożyła Lila Rytsar

Сад дитинства
[Ogród dzieciństwa]

пам’яті Моєї Матері Реґіни

Я відійшов з тобою
без вороття
ти мій початок
і моє прозріння

від перших днів
я вріс у тебе
у серце усмішку і в погляд

коли тепер Тебе немає поруч
і мене Тут немає –
тут не росту не розцвітаю
все зацвітає Там
де мій початок джерело й народження
де два струмки життя єднаються
в один

поруч та незвична пустка
коли немає квітки дерева води
а з іншого світу приходить тиша й слово
інший світ промовляє до мене
і слова його мов душа чисті
і настільки прозорі що я не здатен їх записати

сова кличе вухо по той бік
когут будить мене по цей бік ріки
і хоч я знаю що небо те саме
сонце з-за тієї ж Кам’яної Гори

а попри це аж цілий рік спливав
струмочок тиші
поки услід тобі
я вимовив: прощай

Маленька пташка затріпотіла нині за вікном
я знаю це від тебе
на нове народження
– не для світу –
для Неба

przełożyła Lila Rytsar

Сад об’єктивності
[Ogród obiektywizmu]

Тут зрозуміле все
на будь-яке питання
вже знана відповідь

Ніхто не трясе яблуню
знаючи що плоди дозріють
і впадуть самі

Ніхто не доглядає цього саду
не відділяє погані рослини від добрих
не впадає у відчай коли бур’яном
заростають уми
і байдужіє натовп

Ніхто не дивується
коли після літа приходить осінь
і збирають мудрість
по крихті на душу

przełożyła Lila Rytsar

***
[W ogrodzie wyjaśnień…]

В саду прояснень
просвіт між гіллям
Найменше сонця
в долішній ніші
в чагарниках і рунах¹

трохи нижче проясниться
коли вітер
похитне певністю сильних
коли буревій прорве широколисту
крону дерев

У цьому саду все
що пнеться вгору
долаючи сплетіння огорож і забобонів
схоже на дерево пізнання

¹Руна – густа зелень (ярина)

przełożyła Lila Rytsar

Кактусовий сад
[Ogród kaktusa]

Він сам
довкола ні душі
здається незалежний від води
дощів і товариства
прекрасний і неприступний
твердий і незворушний

невідомо чому він сам
– через колючки ?
може через каліцтво
або ж через безславну репутацію пустельника

Втім зовнішність оманлива
насправді сам він спрагнений тепла
і стужений за співчутливим поглядом
всихає за чутливістю долонь

Лише любов навчить його
належного підходу

przełożyła Lila Rytsar

Євхаристійний сад (І)
[Ogród Eucharystii (I)]

Ми зазнаємо перемін
а з ними наші очі
наш слух і серце
ми споглядаємо країни не бачені раніше
і мандруємо недоступними островами
радості

у душу входить новий ритм
швидкість світла
і сплеск надії
світ відкриває скарбницю відчуттів і таємниць

ми зазнаємо перемін
а з ними
виходимо із саду
не відриваючи коріння ні на крок

przełożyła Lila Rytsar

Євхаристійний сад (II)
[Ogród Eucharystii (II)]

Тут все перемінилося
від колючок залишились сліди
і швидко гояться рани

орхідеї ростуть разом з картоплею
петрушка вторує материнці

рослини пнуться аж до Бога
без скривлень викривлень і вигинів
єднаючи із горобцями небо

ніхто не доламає надламаної тростини
повалених на землю піднесуть духом

любов із крові й тіла
присутня у словах очах
і вчинках
немов палаючий кущ
освячує землю

przełożyła Lila Rytsar

Оаза
[Oaza]

Збираються квіти дерева кущі
згромаджуються ягоди водяні лілії
і очерет

народжується історія
про мандрівку довгих літ
і пориви вітрів
про тугу запалих доріг
і висохлі ріки

народжується розповідь
про відкриття радості
віднайденої надії
про таємничу переміну
між сліпим розпачем
маревом помилок і прозрінням

народжується поезія життя
котре нарешті віднайшло
життєдайне джерело
у рухомих барханах пустелі

przełożyła Lila Rytsar

Райський сад (зі змієм)
[Ogród rajski (z wężem)]

Звиваючись поміж думок і фактів
між прагненням і хіттю
поміж теплом і пожежами

він прослизнув навіть у Біблію
де влаштував собі
непогану виставу
таку що й по сьогодні
рай – це слизька тема

і від того часу
співпраця з ним дає
одні небажані плоди
гниле насіння проростає
раз на сході а раз на заході

Змій став невловимим:
швидкісна траса у ХХІ століття
веде через серце едему

przełożyła Lila Rytsa

Райський сад (уночі)
[Ogród rajski (nocą)]

Ніч поглинута собою
має власне віднайдення стежок
власні напрямки подій
і чорний характер

Їй піддається
дерево життя
каїн і авель

Від неї зоряне намисто
і серпик місяця незвичні

У ній адам і досі прагне залишитися собою
приховати сльози
і виправдати власний погляд
на щастя швидкоплинне
на плинність життя
на створіння без Творця

ніч західного типу
неминуче
розминається зі сходом
тому Господь сотворив зоряницю
щоб відділити світло від темряви
й заспокоїти тих що виходячи з нічної мли
не знають куди подіти очі

przełożyła Lila Rytsar

Сад приязні
[Ogród przyjaźni]

Моїм вірним Друзям

Як добре що ти є
таким яким ти є
завжди у полі зору
на відстані руки
коли прокидається ранок і надходить вечір
як добре що ти є

часом порізнить нас буря
і розділить ніч
але й тоді кажу
– як добре що ти є
якесь дерево постало між нами
якийсь кущ нас огорнув
але добре що ти є

росту коли ти є
і пнуся вгору
як добре що ти є

коли в мене відхилення
ти пригортаєш
і я знову випростовуюсь
– як добре що ти є

przełożyła Lila Rytsar

Сад сновидінь
[Ogród senny]

Сни не відходять в небуття
а залишаються потоптаними вирізками з газет
які втративши дійсність
міряються силами в траві

Вони мов ліс
коли ми марно намагаємося його залишити
пригадуючи собі візерунок дороги
і пахощі потоптаного листу

У лоно ночі
занурені немов у смерть
виглядаємо однаково
лагідно й спокійно
приховуючи людську наготу

Хоча реальність болить
перетинаючись зі щастям
постійними поверненням нічних жахів
проте над ранок
коли квіти вкотре
обтрусяться з холодної роси
– нам снів не хочеться

przełożyła Lila Rytsar

Осінній сад
[Ogród jesienny]

Тополі із задуманим виглядом
поринають у сірість
але молитва застиглих їхніх уст
непорушність променів
і опале листя
мандрівним ногам дають спокій

дух дня творить нову історію
відкриває нові сторінки
смерті ще немає
газети прогнозують нове повернення літа
шпичаки спростовують закони природи

ніхто не відає коли сповниться апокаліпсис
всі вірять у незнищенність життя
а ця осіння сірість
– це знак занурення в імлу
і смугу тіней

przełożyła Lila Rytsar

***
[W ogrodzie umysłu…]

В саду розуму
посіви думок
бенкет пам’яті
бур’яниться глупота
проріджують наростаючі
асоціації
випадкова політика подій
логіка перебігу думок
поїзд до сивини на скронях
переріз зґрабних передумов
усе настирливіший натиск висновків

аж проситься щоб краплі валеріани
впровадили там спокій
не політичний не суспільний
лише логічний
інакше драма війни
порозкидає конструкції речень
діалектика опору накине свій плащ
і тоді доведеться ще раз створити
світ що був так близько мети

przełożyła Lila Rytsar

Сад життя
[Ogród życia]

Я не вибагливий щодо життя
мені вистачить місце
на якому стою тут і зараз

вистачить Матір Батько
мої близькі
і мої далекі
як тло і можливість
майбутніх зустрічей

Я не вибагливий щодо друзів
у них своє життя
тут і зараз поруч зі мною
а в мене поруч з ними

так згоримо в ясному полум’ї
бо тим самим вогнем приязні
горіли досі як тепер

przełożyła Lila Rytsar

***
[Ogród zapachów…]

царина носа

дується коли ввечері
пахне м’ята
задоволений коли розкривається фіалка

ніс не терпить штучних поділів
теоретичних перешкод

і культурних перепон
є в ньому якийсь метафізичний нурт
щоб добувати властивості
аналізувати суть істоти
це саме ніс винюхав чистоту мистецтва
у полум’яній зелені і живих барвах
це він відкрив душу квітів
і серце лісів

в цьому саду нема і сліду зіпсутого
– все узгоджене з природою краси
і красою природи

przełożyła Lila Rytsar

Сад посіву
[Ogród zasiewu]

Їх ще не видно
і ми не знаємо їхніх облич
лиш знаємо хто сіяв і що проросте на цій землі

дуб росте повільно
щоби набратися міці й сили
материнка – скупо сіє
але щедро роздає пахощі й оживляє
трава – не має надмірних прагнень
проте навчена співпрацювати
швидко пускає корені
кропива любить місця безпечні й мокрі

омела боячись конкуренції
втікає на дерева

а людина – все частіше
піддаючись фантазії
росте дико
при дорозі

przełożyła Lila Rytsar

Сад висновків
[Ogród wniosków]

Добрі висновки
Виростають із правильних передумов
добрі кущі родять
добрі плоди

досконалість родиться
із невгамовного розвитку
добро зі свобідної волі

правда із праведної дороги на небо
смерть із закопаних талантів

Егоїзм мов паразит
марить любов’ю
бурхливі надії
вмить жовкнуть

для доброго життя не потрібне чудо
лише простий ріст і заздалегідь
зроблені висновки

przełożyła Lila Rytsar

***
[W ogrodzie logiki…]

В саду логіки
невгамовний потяг до основ
правил і подібностей
Все добре використане
навіть різниці щоби підкреслити
вартість зілля
і безповоротний занепад бур’яну
Тут все має узгоджуватися
складатись на логічну цілісність
немає місця для ексраваґантності
для перекопування коренів
садіння вниз стеблом
або маніпуляції сортів

у саду логіки
сама нелогічність
не на своєму місці
і її сполюють разом з бур’янами
і вона сохне
і вона горить

przełożyła Lila Rytsar

Сад смерті
[Ogród śmierci]

Смерть це лише мур
перед яким
є час сіяти
і час збирати
час приходити і час проминути
час меж і час грядок
час очікування
і час суду…

тут дочекаємося справедливості
вогню що спалює беззаконня
і відділяє зерно від полови

по цей бік передчуваємо інший світ
сильніший енергійніший
і сповнений Життя

одвічне прагнення душі
проб’є мур тіла
а ми вирвемося
понад горизонт
нашого садка

przełożyła Lila Rytsar

Сад мрій
[Ogród marzeń]

В саду мрій
сердечним обіймам
немає кінця
Кожен келих має свої уста
кожна квітка
біля свого корінчика

Вічнонаповнені чаші
усмішки танці цілунки
Нев’януча молодість
кохання перемога і тріумфи

Сад мрій
– нездійсненний світ
праведної душі

przełożyła Lila Rytsar

Батіг
[Bat]

У діалозі миттєвий
влучні репліки
гострий язик

але його коронний аргумент
це плечі

якби краще прикладався
зумів би добитись більшого

przełożyła Lila Rytsar

Тінь
[Cień]

Використовує неясності
вставляючи свої п’ять копійок

як вже кого угледить
не залишає ні на крок

підтримку знаходить у сонця
без нього втратила би віру в себе

przełożyła Lila Rytsar

Ріка
[Rzeka]

Вона старіється
в неї припливи спогадів
її хвилює минуле

вміщається у берегах
коли відчуває над собою beach
інакше стає марнотратною
схильною до одкровень

всім відоме джерело
її довголіття:
віра в життя вічне
“це земне спливає так швидко…”

а втім
безбережжя – це лейтмотив ріки

przełożyła Lila Rytsar

Палиця
[Kij]

Спокій і розважливість
коли відомий початок і кінець
усього

між тими полюсами
раз схожа на межу
раз нагадує колиску

вона двояка і досконала
інтимна нерозривність
кінців

ніхто не скаже “два кінці”
тільки “одна палиця з двома природами”

світ шукає золоту середину
і заперечує звичайну двоїстість

та вже всі знаки
провіщають
що Страшна Палиця проб’є
саме в час

przełożyła Lila Rytsar

Сад квітів
[Ogród kwiatów]

Чому саме думка
про вазу їх стинає з ніг
звідки ця слабість до кришталю
передчасне підкорення смерті
чому стягують птахів
з неба
і розбивають серця бджолам

Якщо їм досить недопалків сонця
щоб променіти й жити
щоб зберегти внутрішній опір
перед пітьмою і слізьми
то де ґрунт розпалених голів
тремтіння стебел жартування
перевертання всього з ніг на голову

задля якої вигаданої ідеї
героїчної національно-патріотичної
сивіючі голови наказують їм гинути
хто їм пояснить що не мали права жити
– для себе ? для добра ?
чи для краси?

przełożyła Lila Rytsar

Сад сутінків
[Ogród zmierzchu]

Щовечора над Краснобродом
пси замикають браму ночі
і заганяють місяць
на вершину небокраю

тоді я чую найглибші течії відгомонів
у криниці неба двостороннє дно
і зорі що летять до землі

може тому натягаємо перину слів
щоби не чути думок
що йдуть на цвинтар
дідів що заводять під муром
може тоді світлини з порцеляни
найбільше зачіпають пам’ять
і кожен порух вітру наводить на думку
що колись було інакше
і ще буде інакше…

сутінки це добрі слуги
котрі збирають відлуння запахи
і пакують в один міх
а ми тримаючись за дишло пам’яті
з ним летимо у нереальність
просто в обійми снів

przełożyła Lila Rytsar

Зимовий сад
[Ogród zimy]

Боїмося зими бо не знаємо
наскільки холодно нас привітає
які ґвалтовні використає слова
щоб заморозити надію

лякаємося що забагато в нас може вмерти
що літні птахи ще раз не повернуться
що ковдра закоротка і ми відморозимо собі ноги

думаємо про ті замети
в яких пропала не одна адреса
не одна усмішка розчинилася у білизні
ноги самі ковзаються при думці
що вороття немає
а дорога йде вгору

вражає змерзла земля
мороз аж по вуха
що ні зостатися ані втекти

і невідомо чому
молимося за весну
хоч нас чекає неминучий потоп

przełożyła Lila Rytsar

Сад спільноти
[Ogród wspólnoty]

Не можна собі надто довіряти
іншим не можна довіряти
невідомо яка отрута
перейде від кореня
коли жовч кинеться до серця

невідомо коли смуток розпач
висушить очі
уб’є запах тіла

не можна собі довіряти
ані іншим (занадто)
бо невідомо що з нас виросте
або що з нас зів’яне спершу

чи вибуялий корінь переверне
нас з ніг на голову
чи відтятий відірве від нас
душу

не можна собі надто довіряти
але й всихати сохнути без кінця не можна

przełożyła Lila Rytsar

Плодоносний сад
[Ogród owocujący]

Яблуня слива
груша щеплена на вербі
аґрус порічка
– добрі дерева що добрі плоди
приносять

природа наказала –
не шкодити не отруїти
не підводити не вбивати
не чужоложити не зводити
бути вірним смакам запахам
і формі

хробак (мініатюрний швейцарський змій)
старається привласнити собі
форми і властивості яблуні
безрезультатно

а під деревом гнилі плоди –
вони ще до падіння не пахнули
вирвалися в світ
передчасно

przełożyła Lila Rytsar

Родинний сад
[Ogród rodzinny]

Мамі

Досі була своя повнота
чотири пори року що регулярно
настають одна по одній
була мати батько і діти
блиск тіні і смуток
хвороби відмирання й оживання
було Різдво
і Воскресіння
Тиха Ніч народження
Великий День осяяння

життя смакувало як манна
у виразних кордонах межі
як піч і гарячі вареники
а ранок поставив на ноги
і укріпив душу

тепер лише туга
життя вже не це але те
любов не ця але вічна
родина вже не зараз але завтра

знаю знаю
знаю що поєднаємось
в садах Господніх
але витягати корені
так нестерпно боляче

przełożyła Lila Rytsar

Сад совісті
[Ogród sumienia]

Свідомість це ще не совість
котра як хробак гризе зсередини

тоді не маєш жодного трампліну
теорії не зцілюють прокази
тебе коле як скошене жито
коли збираєш його на муку для хліба
або як сінник з непокірною соломою
доброю але неприємною

совість це ще не свідомість
що без окулярів більше не бачиш людей

що Бог знає більше ніж ти йому переповів
що дух твій останнім часом боїться простору

Совість – як сильний вітер що й твердого зломить
що раніше випрямив палець аби цілити ним
у небо

przełożyła Lila Rytsar

Сад любові
[Ogród miłości]

Знайомим Родинам

Нас вже ніщо не ділить
навпаки поєднує
разом вдень разом уночі
повний місяць відкриває спільний простір
і ми разом біжимо відкрити йому двері
ніч на Купала огортає нас променями
не викопав яру незгод квітень
травень прекрасно обсипав нас цвітом
…ми разом розрізаємо стрічку літа

завжди в тому ж саду
поєднані днем і ніччю
як чотири пори року

вже не молодята а далі розвиваємось
попри туман не губимося
прокидаємося Разом виряджаємо сни
неподалік нас чекає батальйон
майбутніх справ

а на горизонті пригортаємо зорю
таку самотню як та з Вифлеєму

przełożyła Lila Rytsar

Сад мудрості
[Ogród mądrościowy]

Верба була самотньою від завжди
віддалена від інших на безпечну відстань
але не через самозакоханість ця втеча з натовпу
ані здаля стоїть не через гордість

душиться накопиченням дерев
одностайним шелестом листу
шпичаками малини
надмірним наближенням коренів
тим що від ранку до ночі доводилось боротися
за місце біля джерела
що завжди був хтось
хто дивився з погордою

проте зв’язана тілом
не могла втекти до неба
до вершин і пагорбів

тому стоїть завжди поруч
на віддалі мудреця
бо мудрець і поет до всього мають дистанцію
щоб зберегти мудрість

przełożyła Lila Rytsar

Сад стихій
[Ogród żywiołów]

Вітер може роздути все –
приховані справи затаєну правду
поверхневим особам говорить компліменти
нестійких прихиляє на власні погляди

вітер лише на перший погляд хаотичний
слабкий і непостійний
коли ж обере напрямок
набирає сили
і перетягує набік
поверхневі особи
слабкі духом і нарциси
дають впійматися хвилинам
не знаючи що їхня сила це лише
хвилинний запал до життя
– перш ніж прийде повна тиша
і безсилля

przełożyła Lila Rytsar

Перед будинком
[Przed domem]

Дивні поети у довгих пальтах
снують парками
у пошуках натхнення

дивні поети мандрують
до великих міст у пошуках
тіні великих поетів

дивні поети почуваються незвично
в загубленій місцині

я волію мій сад
де ревінь і підбіл
де шпараґус щороку засідає в центрі
навперемін приручений і дикий

у мій сад душі приходять
опівдні
з дзвоном на молитву

сідаючи на дерев’яну лавку
чекають ластівок
З ними розгортають невидимий покров
між землею будинком і небом

przełożyła Lila Rytsar

Острів наготи
[Nagość wyspy]

Ми почуваємося нагими без слів
без покривала теорій пояснень
нагі не на мить
а наче вигнанні з раю
за прагнення сховатися в словах

наче вкинуті в море
де треба полюбити себе
верескливі птахи
і грузькі береги
де треба цінити перлину
за її особливий блиск і винятковість
мушлю за її музику

ми почуваємося нагими без слів
коли біль і любов
відбирають завчене слово

слова нагі
коли очі говорять
розкриті посеред безодні

przełożyła Lila Rytsar

Питання до природи
[Pytania wobec natury]

Я питав сосну
чому з голками ховається у сіно
я питав липу чому погано почувається
адже п’є мед з бджолиної аптечки
я питав ліщину чому втяла мені жарт
коли її зрадив
я питав граба чому має незґрабні руки
коли з ним вітаюся
я питав горобину чому дає гіркі плоди
хоч не має причин для згіркнення
я питав вільху чому ноги постійно
мочить у воді
невже це помічне на ревматизм

я питав і питав
і не отримав відповіді
бо дерева від природи малослівні
а ми від природи знаємо дуже мало

przełożyła Lila Rytsar

Сад на висоті
[Ogród na poziomie]

На якій висоті цей сад
на висоті запаху чи звуку
на висоті маргаритки
чи берези
на рівні бджоли мух
чи Шопена

на яку висоту треба вдертися
щоб бачити
на висоту вишні сосни чи ясена
на висоту трави чи тину

на якому рівні є цей сад
якщо ті що впевнені у вертикальному
не дбають про горизонтальне

przełożyła Lila Rytsar

Сад музики
[Ogród muzyki]

Усе – музика
коли бачу і коли відчуваю
коли ти є і коли відходиш
коли схиляєшся в ритмі сонця
і тремтиш у ритмі бурі

коли чую серцебиття і шум вітру
коли сон згортається калачиком мов кіт
коли наші душі вибігають
поза нотний стан

коли радість і наповнення
все – музика
неначе створені для себе
ми відкриваємося повноті звуку
співу і грі

ця музика ніколи не завершена
тремтить вічним життям
переступаючи усталені кордони
світла веселки і небокраю

тому нам так добре
коли співзвучні два світи
– один мій другий твій

przełożyła Lila Rytsar

Сад світогляду
[Ogród światopoglądu]

Ми щойно в світлі дня
пізнаємо життя
добро й любов
зростання і надію
на повні груди вбираємо кисень
повертаємо в правильний напрямок

подих наш повний і сміливий
призвичаюємося до середовища
квіти розкриваються
показують барви роздають пахощі
Усі поруч
солідарні з тим що понад ними
з Богом небом горою
висотою вершиною

о восьмій починає діяти кава
о десятій наймаємося єретиками
о дванадцятій будуємо заповідник
для тих котрі ніколи не містилися в рамках
після обіду приймаємо запрошення на вечерю
від червоного що навернувся на зелене

Тотожність – має свої барви
тому ми ніколи не станемо прозорими
мов вода

przełożyła Lila Rytsar

Сад бажань
[Ogród pragnienia]

Людина – це не любов
лише бажання
людина – це не надія
лише туга
людина – це не віра
лише пошук

коли бачиш її як всихає
коли напуваєш а вона не ковтає
коли їй даєш
а вона розтринькує
коли ти вже поруч
а вона все ще чекає

оце людина – бажання
і неспокій
в очікуванні завтрашнього дня
і сповнення

przełożyła Lila Rytsar

Кропило
[Kropidło]

Присвятилося побожній праці
посвячувати буденність
найбільше труситься над тими
з задертим носом
останнім часом зробило кілька замахів
на тих що тримають дідька за пазухою

надмір зусиль спричиняє
крайнє виснаження
що замість присвячуватися
воліє бути по вуха в освяченій воді

попри недбалість і поразки
оптимістичне ставлення до світу
кидає його у вир нових завдань

одне знає добре
що свячена вода
нікому не зашкодить

przełożyła Lila Rytsar

Бруківка
[Bruk]

Попри повагу до закостенілих правил
чорного ринку
складається по різному

всюдисущі системки
і тверді правила гри
не здаються

незрозумілі зв’язки
приховані під виглядом
дотримування закону
і втілення програми

поки хтось не вискочить
всі покладатимуться одне на одного
Ідеал спільноти досяг бруківки

przełożyła Lila Rytsar

Нога
[Noga]

Створена практично
не для себе
на всю довжину віддана поступові

беручи участь у поході майбутнього
шукає опори в співпраці
лівиці та правиці
– нога така вже є
її гідна наслідування риса солідарності
має лише позитивні наслідки
вона доступна і поблажлива
з кожним кроком віднаходить все більше рівноваги

мимоволі час від часу
замість поступу виходить поступок
бо щастя і нещастя ходять у парі

przełożyła Lila Rytsar

---

---

---

Wacław Oszajca

випало в неділю
[wypadło w niedzielę]

не хотіла мати
порядку днів тижня змішувати
і народила мене в неділю
не бажаючи тільки одній людині
тіло і душу навіки заприсягти
я присягнув бути у целібаті
не бажаючи як трутовик
до одної гілки прирости
не збудував дому

нині думаю що певно згрішив
бо і справді нема дому
а в ньому жінки для якої
я був би першим і останнім
і нема дитини
найгарнішої і найрозумнішої
з-поміж усіх дітей

отож я вчинив недобре
тому що гріх применшити чудо
бодай на той найслабший промінчик світла
але що вдієш
завжди від великого сонця
ховаюся в тінь
там життя трохи більше

переклала Маріанна Кіяновська

Життя
[Życie]

                                                  Для Домініка Цьолека

вже тільки обов’язок
часом навіть приємний
дуже приємний
просто як мед
солодкий
ось навіть сьогодні
неділя
година двадцять перша тридцять
і
ясно
сонячно
тепло
пахнуть кущі жасмину

по телевізору кажуть
що самотня мати яка вмирає від меланоми
шукає для п’ятнадцятирічного сина
прийомну сім’ю
шестирічну донечку
добрі люди уже забрали
пахнуть кущі жасмину
моя мама
на відміну від мене
не любила цього запаху
казала
чути жасмин як небіжчика
мені подобається цей запах
хоч я знаю
як чути небіжчика
щороку намагаюся
надивитися на них
нанюхатися на цілий рік
принаймні

26 червня 2006 р.

переклала Маріанна Кіяновська

Псалом тих, що бояться гріха
[Psalm bojących się grzechu]

ми не згрішили проти тебе
не заплямувала нас кров ближнього
зелену душу з твердих грудей дерев ми не виривали
вогню під чужий дім наша рука не підкладала
ані мова наша не городилася з ненависних нам слів
живоплоту навколо доброго імені сусіда
наші губи ніколи не запльовували вороже лице
наші руки ніколи не тримали кулемета і не керували
бомбардувальниками
не обтяжує нас жоден напад на банк ані значна
недостача
ми ніколи не ґвалтували доньок друзів
ані не зваблювали дружин колег по роботі
змилуйся над нами Господи бо ми проминули не
залишивши
ані найменшого сліду

переклала Маріанна Кіяновська

наріжний камінь
[zwornik]

так
це я – межа світла
у мені сходяться схід і захід
північ і полудень
достатньо одного мого кроку
і я вже пересунув
переніс у собі той наріжний камінь
магнетизму і світла
це я
протоземля і протоокеан
початок життя у вогні і воді
в душі і тілі
це я водночас сакрум і профанум
охрещую тебе іменем Бога
яке безкінечно відгадую
це я людина яка тобі й собі самому
стає образом і подобою
чиню так
страждаючи в радості що не знаючи знаю

переклала Галини Крук

судний день
[sądny dzień]

коли стану перед тобою
ти ж не будеш мене про все розпитувати
якщо ти вже все знаєш
це я тебе запитаю
навіщо ми тут усе життя мусили
їсти чиєсь тіло
пити чиюсь кров
бо так у нас виглядає любов
тому що ти нічого нам не винен
скажи
навіщо останні слова
остання фраза доброї звістки
у найдавнішому Євангелії
це
Боже мій
Боже мій
навіщо ти мене покинув

переклала Галини Крук

доктор Марія
[dr Maria]

любиш дурнів
небесних задрипанців
наркоманів і алкоголіків
людей
яким світ зійшов з глузду
які чують як плаче риба
але не розуміють людської мови
бачать блукаючі гори
ходять по морю як по столу
мають землю над головою
небо в ногах
які проходять крізь хащі
не обходячи жодного дерева

але не можуть втрапити
у відкриті нарозтіж двері

переклала Маріанна Кіяновська

---

Bohdan Zadura

З чого я виріс
[Z czego wyrosłem]

з родини інтелігентів
у першому поколінні

з рачкування

homo erectus

з дублянки з помпонами
з підколінок
з шапки-пілотки

з мрії про шапку-невидимку

з ранкової ерекції
котра якщо й з’являється нині
то на мить
так що її можна й не помітити
і не потрібно приховувати

зі страху смерті
(я з дитинства боявся
що помру перед кінцем життя
А тут – на тобі на!)

з пінґ-понґу
зі штовхання кулі
з тенісу

з мрії
про золоту медаль
на стадіоні Олімпіко
в 1960
в забігу на 5000 метрів

з катання на велосипеді
з бриджа
з керування автомобілем
(я не втратив здатності керувати
тільки автомобіль втратив здатність їздити)

з віри
що Бог є радше
серед хмар
ніж у вицвілій блакиті

з переконання
що добрий вірш
дає більше задоволення
ніж споглядання гарних сідниць

переклад Андрія Любки

Труни з IKEA
[Trumny z Ikei]

Ford transit gloria mundi але з „Fordom К.” це не пройде
а з „транзитом” уже запізнилися і на цій пишній
рекламі ми не заробимо грошей аби купити це авто,
найкраще кармінове, як іграшка

як космічна капсула, червоний лак
на чорному волоссі; от тільки де колоратка
і Жерар Філіп, якби він тут був
то ми мали б Стендаля, але коли він помер

Боже милий, мабуть тоді коли я складав випускні
а „Ford K.” тоді ще навіть і не снився
стилістові а може візажистові
а може креативному директорові фірми „Ford”

я навчився їздити на лижах
у двадцять вісім років
я навчився плавати у тридцять
продовжувати? тоді повернуся до лиж

колись узимку був сніг тож були лижі снігові
як берегові ластівки як сніжноягідники
з дюралюмінію для дурних дітей з двома тупими
полозами? лижа це лижа а цього навіть і не назвеш ніяк

ну ніяка їзда на цьому хіба ходив
кучугурами снігу бо в малому містечку
хто ж той сніг утрамбує
аби лишень пробитися до криниці відкопати хвіртку

якщо її не вкрали за царя Гороха
і чекати весни коли розпуститься все
все це прикручувалося до бутів
бути з лижами не були єдністю

тож двадцять вісім лижі
з перекладанням на віражах але жодних стрибків
тридцять це плавання а потім довго-довго нічого
і щойно місяць тому IKEA

темний ліс світлого дерева і тримаєш
нитку Аріядни бо як впустиш то
звідти не вийдеш хіба що через дах
і очі тобі розбігаються як ноги на ковзанці

і дурієш від цих фіранок і фіраночок
ґраток поясочків подушок подушечок
ковдр чохлів шаф шафок і шафочок
чашок чашечок чайничків

дзвоників дзвіночків столів табуретів
шурупів ручок шарнірів набалдашників набалдашничків
годинників ламп свіч рам антирам рамочок
крісел лавок і планки планки планки

кружляють в тебе перед очима як верховіття високих сосон
в радянських фільмах коли герой умирає від кулі німецького фашиста
або/і переживає любовний екстаз із санітаркою І раптом я подумав
що чогось тут однак бракує І що якби це їй

довелося мене ховати і вони тут продавалися
то вона б знайшла в цьому нещасті трохи приємності

переклад Андрія Бондаря

Заклад
(чоловічий та жіночий)
[Zakład
(damsko-męski)]

не було чоловіка
я відважився на жінку
раз я вже прийшов сюди

власне дівчину
високу й струнку
з коротко підстриженою гривкою

працювала тут віднедавна
я бачив її ну може
втретє

я знав що вона тільки вчиться
була дешевшою
на третину

як?
спитала коли я всівся
він би знав

максимум міг спитати
так як завжди?

вистачило б кивнути головою
але коли я побачив
на її правому бедрі
на вільно звисаючому паску
кобуру з п’ятьма парами
ножиць
то пожвавішав

переклад Андрія Любки

Святе місце. Палити заборонено
[Miejsce święte. Zakaz palenia]

Аж ось до чого дійшло? Заходиш на цвинтар і бачиш:
стилізований під заборону в`їзду знак із перекресленою сигаретою
і напис: святе місце Група дівчат-містичок
у шкільній капліці займаєтся медитаціею Група гімнасток
у гімнастичному залі сальто і шпагатами Такі молоді
а будують піраміди З містичок можливо виросте
якась стигматичка Талант плюс характер і наша вітчизна
зможе бути гордою а тим більше
наша школа Напружся розслабся
після пологів як знайдеш
кегель-моголь Ця робота над собою
довгими інтернатськими ночами

То про це думаєтся у цвинтарній каплиці
Солодкі словеса в чужих вустах
благословенна ти між жонами

сніг як глазур на еклері труни

переклад Андрія Бондаря

Інша кімната
[Inny pokój]

Коротку мить
після пробудження
не знаєш
де ти

якогось разу
так може залишитися
назавжди

переклад Андрія Любки

---

---